Я народилась 12 квітня 1969 року у Києві. Середня серед трьох доньок у родині. Батько – росіянин, мати - українка. Для мене з дитинства було нормальним, що людина  розмовляє кількома мовами. Тато взагалі поліглот, мати  вільно володіла німецькою, якщо батьки бажали поспілкуватись потай від дітей, переходили на мову Гете. З дитинства я відчувала якусь дивну атмосферу секретності та недомовок в домі. Батько зникав на кілька років,  потім повернувся. Вже дорослою я дізналася: мій батько Юрій Лінов  працював у політичній розвідці. Як радянський шпигун,  був викритий, засуджений та ув’язнений у Ізраїлі,  доки влада не здійснила його обмін на проваленого ізраїльського агента. Цікаво, що деякий час у розвідці працювала і моя мати Тамара Лінова (була кимсь на кшталт «радистки Кет»). Саме народження другої дитини (моє) поставило крапку в її кар’єрі. У реальному житті причетність батьків до «шпигунських ігор» ніякою романтикою, яку показують у кіно, не відгукнулась.  Мати у 30 років вже мала сивину, страждала неврозами, не дуже переймалась господарством, достроково вийшла на пенсію по інвалідності. Тато, на різні манери намагаючись врятувати світ, був нечастим гостем вдома, ніколи точно не знав, в якому класі навчаються доньки. Від батька я успадкувала авантюрну нотку в характері та оптимізм, від матері -  відсутність побутової  кмітливості.

Мене виховували книжки. Занурення у книжковий світ, мрії та фантазії були моїм способом примирення з реальністю, яка не дуже тішила. Змалку я писала вірші.

Після школи я навчалась у київському педагогічному інституті іноземних мов (сучасна назва - лінгвістичний університет), на факультеті іспанської мови. За фахом (вчитель та перекладач) майже не працювала.  Перша робота - у бібліотеці. Потім – секретар-референт на приватній фірмі.  Десь у 1998 році,  у декретній відпустці, я почала писати художні оповідання. У січні 2000 року відбувся літературний дебют – журнал «Наталі» опублікував моє перше оповідання «Пособие для начинающих шантажисток». Через півроку побачило світ друге оповідання  під назвою «Фиолетовые фокстерьеры»у «Космополітен». З того часу  і понині я співпрацюю з  кількома жіночими виданнями: «Космополитен», «Наталі», «Домашній очаг». У 2008 році у київському видавництві «Томіріс» вийшла моя збірка оповідань «Встретимся в отеле «Капсис» (російською мовою). Писати українською мовою мене надихнув саме конкурс «Коронація слова». Мені здавалось, що я не володію українською на достатньому рівні, але спробувати було варто. Перша спроба успіху не мала: у 2010 році я подала на конкурс «дорослі» вірші і ніякої відзнаки не отримала. Наступного року додала  до збірки три дитячих вірша. «Равлик», який посів перше місце в номінації «Пісенна лірика для дітей 7-12 років», створювався дуже легко. Мабуть, осяяло натхнення. Так буває не завжди. Деякі вірші «капризують» і «вередують», приходять повільно, з різними варіаціями, несподівано – вночі, у транспорті, там, де нема чим записати...

Мій сімейний стан: розлучена, маю 15-річну доньку.