Володимир Лис – майстер виточеного слова. Він уважний до всього, зокрема до мови: дрібними мазками виписуючи образи, сюжети, уважно веде нас крізь лабіринт історії. До літератури він теж прискіпливо уважний. Про українську літературу, її сучасне та майбутнє Володимир Лис розмовляв з кореспондентом “ВЗ”.

– Літературу ви називаєте справою свого життя. Як формувалися як письменник?

– Як і більшість прозаїків, я колись писав вірші, навіть друкувався. Потім захопився драматургією - написав понад десяток п’єс і відчув, що на 50-60 сторінках драматургічного тексту мені тісно: тягне до опису почуттів героїв, до прози. Почав з повістей, потім перейшов на романи. Видавши дві книжки, як я кажу, “за тамтих совєтів”, десять років не друкувався, просто писав, чекаючи, що колись зміниться видавнича ситуація. Послав на “Коронацію слова” роман “Романа”, і з нього почав видавати написане. Чому я брав участь у “Коронації слова”, яку деякі “письмаки” лають? Тому, що там твори оцінюються під псевдонімами, дивляться лише текст. Переконався у цьому цього року, ставши членом журі.

– “Розкрутка” сьогодні набуває все більшого значення у літературі...

– Відомий письменник у нас не той, хто найкраще пише, а той, хто вміє піаритися. Чому бачимо рік за роком одні й ті ж обличчя, чуємо одні й ті ж імена? На одному із попередніх форумів видавців група учасників зробила цікаве соціологічне дослідження – відвідувачам пропонували скласти два рейтинги: визначити десять найкращих українських письменників і десятку тих, що найбільше піаряться на форумі, зокрема, назвали 37 прізвищ. Збіглося лише два прізвища – Марія Матіос та Оксана Забужко. Всіх інших письменників, які вміють себе подавати, люди не віднесли до кращих. З цим явищем пов’язана проблема моральних авторитетів. Хтось скаже, що їх немає. Вони є, але у нашій країні сприймаються як третьорядні.

- У своїх інтерв’ю ви негативно відгукуєтеся про відомих українських постмодерністів, зокрема представників так званої станіславської школи...

- Я не проти постмодернізму. Без його досвіду годі уявити літературу. Я проти псевдопостмодернізму. Багато з тих, що називають себе постмодерністами (і, до речі, спромоглися вже стати відомими письменниками), займаються звичайним переписуванням. Звісно, цитування - відкрите і приховане - є основою постмодернізму, але одна річ використати прочитане для творення чогось свого, нового і неповторного, інша – переписувати текст, змінюючи якісь речення, і подавати як свої тексти. Складається враження, що автор не поважає читача, певно, думає, що той нічого не читав. Наші “постмодерністи” зловживають використанням латиноамериканських текстів. Прикро бачити, як дядько Петро в українському тексті озивається голосом дона Педро... Водночас це не означає, що не маємо справжніх письменників, постмодерністів зокрема. Один із них живе у нас, у Луцьку, це – Василь Слапчук. Він пише справжні постмодерністські тексти: хоч і сповнені великою кількістю цитат, прихованих і неприхованих, але свої власні, “слапчуківські”. Приємно, що маємо молодих і суперталановитих письменниць Таню Малярчук та Ксенію Харченко. А якби Артем Чех втримався на рівні свого “Кині”, що б то був за письменник!

- Кого вважаєте сучасним українським моральним авторитетом?

– Моральними авторитетами вважаю Івана Дзюбу, Мирослава Мариновича, Євгена Сверстюка, Семена Глузмана, харківського правозахисника Євгена Захарова, патріарха нашої літератури, який колись, у 40-і роки, до речі, жив і працював на Волині, – Анатолія Дімарова. Моральних авторитетів в Україні багато, та ось якби ще наша влада до їхніх думок прислухалася

– Ваша дружина Надія Гуменюк також письменниця. Двом творчо реалізованим людям не затісно в одному просторі?

– Вже багато років зживаємося, хоч і простір у нас тісний – двокімнатна квартира. Схожі на двох білих ворон у цьому практично-прагматичному світі. Вона – моя перша читачка, і я – її перший читач. Часом радимося, часом сперечаємося. Син Сергій закінчив аспірантуру, але, окрім наукових робіт, пише вірші. Свою дружину вважаю класиком дитячої літератури – вона авторка 15 книг для дітей. Пише без сюсюкання, з гумором, додає, може, трохи ненав’язливої дидактики, але у дитячих книжках це не завадить. Цього року вона стала переможцем конкурсу “Золотий лелека”.

– Як ви, журналіст, у круговерті газетних “дедлайнів” знаходите час для літератури?

– Всі свої літературні твори писав у вихідні, у відпустці, ранками і вечорами, до і після роботи. Я один із тих небагатьох, що продовжують писати не на комп’ютері, а ручкою. Вважаю її продовженням своєї душі, з якої, може, щось і перебігає крізь руку на ручку. Література дає змогу писати те, чого хочу я, в журналістиці не завжди є така можливість. З іншого боку, цей фах допомагає краще пізнати життя, зводячи з особистостями, які кардинально змінюють твої погляди на світ. Газета, скажу словами великого українського класика Павла Загребельного, навчила мене люто ненавидіти штампи. Намагаюся писати людською мовою, так, щоб читач відчував себе співрозмовником. У газеті найбільше люблю писати про цікавих людей.

– Ви набули слави народного синоптика, складаючи довгострокові прогнози...

– Під час одного з журналістських відряджень зустрів чоловіка, який розповів про методику спостереження за погодою із 26 грудня по 6 січня (з 25 грудня починає збільшуватися день), де кожен день відповідає певному місяцеві. 26 грудня – січень, 27 – лютий і так далі. На деякий час забув про це, згадав лише, коли прочитав у газеті замітки фенолога, що описував такий же метод. Розповів це редактору. І ось уже понад двадцять років складаю прогнози. Хоч і видав навіть повість-есе “Таємна кухня погоди”, мені це починає набридати. Якби не газета, яка щоразу їх замовляє, і не читачі, котрі, як каже мій колега, хочуть, щоб їх обманювали, вже б, може, цією справою і не займався, складав би прогнози хіба для власного вжитку.

- Якої погоди слід очікувати під кінець осені – на початку зими?

- Протягом першого тижня листопада буде відносно тепло. Після Дмитра (8 листопада) - короткочасний сніг. Перед Михайлом, 21 листопада, випаде більш помітний сніг. Перед початком грудня – кількаденна “осіння перерва”. Перша половина грудня буде доволі прохолодною і морозною. В середині місяця погода поліпшиться. А напередодні Нового року повинна прийти відлига.

Довідка «ВЗ»

Журналіст, прозаїк і драматург з Луцька Володимир Лис народився 1950 року в селі Згоранах на Волині, працює в редакції газети «Волинь». Видав вісім книг, серед яких – шість романів («Айстри на зрубі», «Продавець долі», «І прибуде суддя», «Романа», «Маска», «Камінь посеред саду»), має перемоги в конкурсах і літературні премії. Знаний і як драматург: п’ять п’єс поставлено в різних театрах України. У 2008 році за роман “Острів Сильвестра” отримав першу премію літературного конкурсу “Коронація слова”. Відомий також як народний синоптик. Його довгострокові прогнози на цілий рік неодноразово збувалися.

Фото з архіву Володимира Лиса

На фото: Літературне подружжя – Володимир Лис та Надія Гуменюк.

Оригінал статті читайте на сайті видання "Високий Замок"