Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Дмитро Сухолиткий-Собчук — один із найцікавіших молодих кінематографістів. Автор кількох короткометражних фільмів, він здобув визнання на вітчизняних і міжнародних кінофестивалях, має нагороди за свої стрічки і сценарії. Наразі Дмитро працює над повнометражною неігровою картиною «Красна Маланка» про село Красне на Буковині.

— Чому ти зацікавився цим селом?

— Мій друг, з яким ми працювали на телебаченні в Чернівцях, родом із цього села. Якось він привіз відео тамтешнього святкування Маланки. Всі були вражені. Тож я у 2008 році поїхав до нього в гості спеціально на це свято з камерами, і всі батарейки там посадив. Я тоді мало розумів, що відбувається, але відчув, що в цьому є свій пульс, своє серце. Я ходив за маланкарями, вглядався, хто що робить, знайомився з селянами. Так потроху набрався матеріал, і зрештою я вирішив зробити про це фільм, почав їздити туди регулярно.

— А яким було перше враження вже на місці? 

Українська письменниця Ірен Роздобудько презентує нову книгу "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю...". Подія відбудеться у п'ятницю, 9-го вересня у київській книгарні "Є", що на вулиці Лисенка, 3. Про це повідомляє Gazeta.ua

"Побачимось після літа! І побачимо, як вийшла моя нова книжка. Я і сама побачу її вперше. Також там буде представлений новий диск Ігоря Жука. А крім того, зберуться всі друзі, за якими ми скучили за літо. Спробуємо щось утнути!", - написала письменниця на своїй сторінці у Facebook.

У книгу увійде 11 новел про українських іммігрантів у Німеччині.

"Часто кажуть, що моя книга "Перейти темряву" про торгівлю жінками, а про нову говорять, що про емігрантів у Німеччині. Не хотіла робити акцент на темі заробітчан. Ця книга про долю відірваних від Батьківщини листочків. Про те, як може скластися їхнє життя. Також вона про потаємні, приховані порухи людської душі й роль випадку в долі людини", - зазначила автор.

Герої книги — 11 українських родин. Всі живуть в одному будинку.

"Вони різні за професіями, за складом характерів. 11 героїв — і кожен з них головний. За ними спостерігає власниця будинку, стара заможна німкеня, вдова ювеліра. Вона здає квартири тільки українцям. Чому — довідаємося тільки на останніх сторінках. Бачить їх такими, якими вони є насправді. У будинку живе сім'я, які коли вкупі  — чемні, чудові, інтелігенті люди. Снідають і вечеряють тільки за чистими скатертинами й кожного ранку мило всміхаються власниці будинку. Але вона знає, що поза його стінами, кожен з них бреше одне одному. Донька не працює в банку, як думають її батьки, мати має коханця, а батько-професор насправді працює на заправці. А хлопчика, який працює в гей-клубі, помічає талановитий режисер, й дійсно він згодом їде в Голлівуд", - зазначила Роздобудько.

Книга оздоблена малюнками автора.

"Це не можна назвати ілюстраціями. Маю кілька тек з малюнками, які ще з 1998-го збираю. Це ті самі розповіді, зашифровані в малюнках. На обкладинці буде старий німецький будинок. Її робив мій чоловік Ігор Жук", - зазначила Роздобудько.

VII Міжнародна книжкова виставка, що відбулася 16-18 серпня в Українському Домі, втішила справжнім святом літературного слова, повідомляє сайт "Всі мрії". Завдяки організаторам літературного конкурса "Коронація слова" Юрію та Тетяні Логуш завершальний день знаменної події відбувся під знаком справжньої літератури.

З нагоди Дня Незалежності України Президент підписав Указ про вручення ордена княгині Ольги ІІІ ступеня українській журналістці, письменниці, поетесі та радіоведучій Оксані Радушинській. Сам орден авторка ще не отримала, але указ вже опублікований на сайті Президента. Редакція «ГУЧНИХ ІМЕН» вітає велику українську жінку. І пропонуємо вам інтерв’ю, яке піднімає питання гармонії людини, місію, соціальну діяльність і виховання.

Володарка титулу «Українська Мадонна» (2002), лауреатка премії «Жінка III тисячоліття» (2009), лауреатка Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України у номінації «За творчі досягнення» (2007 р.), переможниця Міжнародної літературної україно-німецької премії ім. Олеся Гончара (2009 р), переможниця 30-го Літературного Конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій ім. Марусі Бек, (Канада) (2009 р), лауреатка Хмельницької міської премії ім. Богдана Хмельницького у галузі літературної діяльності, популяризації української мови (2009 р), переможниця Міжнародного літературного конкурсу «Православна моя Україна!» з нагоди 1020-річниці Хрещення Київської Русі в номінації «Поезія» (2009 р), удостоєна почесного титулу «Українська Мадонна десятиліття» за особливі заслуги перед українським народом (2009), володарка ґранту Президента України для обдарованої молоді на 2010 рік для реалізації проекту «Компакт-диск для дошкільнят „Намисто українських свят“, лауреатка ХХ Міжнародного дитячого, молодіжного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела» у номінації «Науково-просвітницькі передачі» (2010 р), лауреатка І Премії ХІ Всеукраїнського конкурсу романів кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання «Коронація слова» у номінації «Романи. Для дітей 7-12 років»(2011 р).

І це ще не все. Оксана Радушинська – світла і сильна людина, її чекає багато перемог, а ми про них вас обов’язково повідомимо.

Пані Оксано, як ви гадаєте: в житті треба боротися з чимсь чи будувати своє?

Цікаве запитання… Боротися звісно потрібно – зі своєю лінню, з фобіями, з обставинами, з егоїзмом, з неправдою. Якщо безвільно плисти за течією, існує ризик опинитися в тихій заплаві із тванню і врешті-решт захлинутися намулом безвиході та одноманітності. На щастя, не знаю як то: боротися з людьми. Бог милував! Знаю інше – сонця вистачить на всіх і на всіх вистачить здійснення бажань.

Маю собі за правило шукати не конкурентів, а приклад для дії. Якщо комусь одному вдалося досягти тієї мети, котра схожа з моєю метою, то чому я не можу прокласти свій особистий шлях до її втілення?

В рамках спільного проекту «Коронації слова» та сайту «Главред» «Короновані онлайн» відбувся чат із лауреатом І премії «Коронації слова 2011" в номінації "Пісенна лірика про кохання" для дітей 7-12 років за твір «Равлик» Кариною Ліновою.

Спілкуючись з читачами, вона розповіла про об'єктивність конкурсу «Коронація слова», і на що був витрачений приз конкурсу. Крім того, вона поділилася думками про те, чого не вистачає українській літературі, щоб бути більш затребуваною, а також розповіла про своє ставлення до політиків в літературі.

«З талантами в Україні все гаразд, з працьовитістю - теж. А от везіння б побільше», - вважає письменниця.

Представляємо стенограму чату з Кариною Линовою.

Аліса: Прочитала біографічну довідку про Вас – це вже як якийсь роман. Неординарна сім’я у Вас. А скільки мов Ви знаєте? І чи ніколи не думали виїхати з України?

Карина Лінова: Я знаю добре тільки три мови: російську, українську та іспанську. Німецька та англійська – на рівні ледащого туриста, зі словником. Життя за кордоном для себе не уявляю. Я побувала у Німеччині ще студенткою, за часів тотального дефіциту в нас. Магазини, чистота на вулицях мене вразили, але я ніколи не думала: «От би мене сюди! Думала: от би ці чисті вулочки та магазини до нас!» Вже третього дня мене тягнуло додому.

Аліса: Літературна робота – це зараз Ваше професійне заняття, яким заробляєте на життя? Чи, швидше, хоббі, і, коли повезе, додатковий заробіток?

Про киянку литовсько-грецького походження Ларису Денисенко можна розказувати довго. Вона – юрист. Працювала в Міністерстві юстиції України, зараз веде адвокатську практику. Проявила себе і на телебаченні: була ведучою авторської культурологічної програми «Документ» на «плюсах».

Авторка багатьох колонок та рубрик у різноманітних журналах. У 2002 році Лариса відкрила в собі ще й літературний дар, здобувши перемогу у конкурсі «Коронація слова» (гран-прі за «Забавки з плоті та крові»). З цього моменту до юридичних справ додаються справи літературні: романи, новели, дитячі твори. Можна ще і ще говорити про жінку, яка поєднала в собі усе це, але краще за все про неї вона розкаже сама.

1. Головна риса Вашого характеру?

Жартівливість, прагнення розвиватися та допомагати, цікавість.

2. Ваш головний недолік?

Нетерплячість.

3. Які якості Ви найбільше цінуєте у чоловіках?

Розум. Надійність. Силу духу. Почуття гумору. Талант. Лояльність до слабких.

4. Які якості Ви найбільше цінуєте у жінках?

Мудрість. Інтуїція. Чутливість. Чуйність. Світло. Гідність.

5. Що Ви найбільше цінуєте у друзях?

Справжність.

6. Ваша улюблена справа? 

Лауреатка І премії «Коронації слова – 2011» у номінації «Романи», чарівна вінничанка, жінка, що змінювала роботу, мов рукавички, Вікторія Гранецька розповіла «ГУЧНИМ ІМЕНАМ» про майбутній польський роман, застереження до читання «Мантра-Омана» та, чому авторка мріє про персонального стиліста та не загадує на майбутнє.

Вікторіє, з вас слова, речення в інтерв’ю, мов птахи вилітають. Де ви навчились так спілкуватись?

Уклінно дякую за комплімент, та насправді за те, що інтерв’ю вийшло яскравим, слід в першу чергу подякувати читачам сайту «Главред», які ставили дійсно цікаві, оригінальні та несподівані запитання. Я ж лише намагалась максимально чесно на них відповісти.

Ви насправді неординарна людина: вишукана жінка, харизматична особистість, працьовита людина і до того ж письменниця. Ваші таланти ви розвивали протягом життя?

Знову ж таки дякую Вам, Ірино, за приємні слова. Сподіваюсь, я й справді така, якою Ви мене побачили.Бо особисто для мене еталоном жіночої вишуканості серед сучасних українських письменників є Галина Вдовиченко, Лариса Денисенко, Міла Іванцова, харизми – Ірена Карпа, Наталка Сняданко, Юрій Андрухович, Сергій Пантюк… Щодо мене, то я досі в пошуках власного стилю. Часом можу вбратися як тінейджер і поводитися так само. Іноді приміряю на себе образ готичної брюнетки з претензією на «фаталь». Та в повсякденному житті найчастіше мушу дотримуватись ділового дрес-коду, посада зобов’язує.

Друзі навіть жартують, що в мені померла велика акторка. Та я не певна, що вона померла.

Не можу вас не запитати: Без якої жіночої деталі ви не можете вийти з дому?

Без сумочки. А жіноча сумочка – то, кажуть, могила чоловічих ілюзій.

Даруєте собі жіночі миті – похід в косметичний чи перукарський салон? А шоппінг любите?

Бернард Шоу якось сказав: «Я став літератором тому, що автор рідко зустрічається зі своїми клієнтами і йому не треба гарно вдягатися». На жаль, в моєму випадку це правило не діє. По-перше, тому що я жінка, по-друге, тому що – екстраверт, який із задоволенням приймає запрошення на різноманітні літературні заходи. Але я не роблю культу із власної зовнішності. Мені важливіше, що я напишу і скажу, аніж те, якого кольору на мені сукня чи лак для нігтів. А шоппінг і я взагалі живуть в різних кінцях світу – надто багато часу і зусиль забирає це задоволення.

Тож моя заповітна жіноча мрія – особистий стиліст, який сам обиратиме для мене одяг.

В Інтернет-чаті вас зачепили темою еротичної фотосесії. І ви не сказали “ні”, але й не сказали “так”. Ви завжди готові на різні експерименти та проекти, якщо вони вас зацікавлять? 

В рамках спільного проекту «Коронації слова» та сайту «Главред» «Короновані онлайн» відбувся чат із лауреаткою І премії «Коронації слова 2011" в номінації "Романи" за твір "Мантра-Омана" Вікторією Гранецькою.

Письменниця розповіла, чим відрізняється добрий літературний твір від графоманії.

Спілкуючись з читачами, письменниця розповіла, чому вона не буде брати участь у «Коронації слова» в інших номінаціях, кому не слід читати її роман-переможець, і пояснила, що таке "мантра-Омана". Крім того, вона запевнила, що буде писати, навіть якщо її не будуть друкувати, і не вважатиме це невдачею.

Представляємо стенограму чату з Вікторією Гранецькою.

Mefisto: Вікторія, якого кольору у Вас насправді очі?

Вікторія Гранецька: Насправді я ніколи не замислювалася над цим питанням. Але оточуючі кажуть, що мої очі змінюють колір в залежності від настрою – від темно-сірого, коли я роздратована, до блакитного – коли посміхаюся. Наразі маю блакитний. Дякую за таку увагу до моєї персони.

Mefisto: Як Ви ставитесь до еротичної фотосесії Ірени Карпи в журналі «Плейбой»? А самі могли б зважитись на таке?

Вікторія Гранецька: До еротичної фотосесії Ірени Карпи я не ставлюся ніяк, оскільки я її не бачила. Але я дуже поважаю Ірену, бо вона стала першою з сучасних українських письменників, яких я для себе відкрила. Не було б її – не було б інших. І хто зна, чи почала б я сама писати українською? Відповідаючи на другу частину Вашого питання, скажу, що я нічого поганого не бачу в еротичних фотосесіях, а чи зважилась би сама на таке, залежить від фотографа та концепції фотозйомки. Дякую за питання :))

Про вінничанку Вікторію Гранецьку, переможницю найпрестижнішого літературного конкурсу України «Коронація слова-2011» у номінації «Романи», майже нічого не відомо, пише сайт "20 хвилин". Втім, амбіційна письменниця сподівається своєю працею здобути справжнє визнання і славу. І це очевидно, адже з нею якимось містичним чином пов’язане слово «перший». «Мантра-омана» – перший закінчений роман письменниці Вікторії Гранецької. І одразу гучний успіх. Загалом вперше за 11 років існування «Коронації слова» таку високу перемогу здобула представниця Вінниці.

Пройшов деякий час, спала ейфорія. Розкажіть про ваші відчуття як переможниці одного з найпрестижніших конкурсів.

– Знаєте, іноді зранку прокидаюся і заново переживаю цю подію, вкотре не можу повірити у те, що здобула перемогу. Хоча, мабуть, вона є певною закономірністю, адже стала результатом напруженої роботи та невеликого відсотку удачі. Зараз я планую продовжувати літературну діяльність, зважаючи на корективи, які внесло життя. І тому відчуваю обов’язок працювати над тим шансом, який випав мені, бо така можливість трапляється лише раз. Нині, до прикладу, я вже зовсім по-іншому оцінюю різні речі. Раніше мала більш приземлені бажання, а зараз мій нотатник вміщує велику кількість серйозних справ. Це – зустрічі, інтерв’ю, робота з видавцем, робота над інтернет-сайтом, який планую відкрити напередодні виходу книги.

У чому полягатиме концепція інтернет-сайту? 

10 вересня вийде друком роман "Мантра-омана" Вікторії Гранецької, пише "Газета по-українські". Рукопис вінницької авторки визнали найкращим на книжковому конкурсі "Коронація слова 2011". Книга вийде у харківському видавництві "Клуб Сімейного Дозвілля". Презентуватимуть її 15 і 16 вересня на Форумі видавців у Львові.

- У романі йдеться про молоду жінку на ім'я Єва (скорочено від Євпраксія), котра, здавалося б, має все – гарну квартиру, престижну роботу, багатого коханця і нестерпну порожнечу всередині – розповіла Вікторія Гранецька.- Чи не тому щоночі їй сниться дивний незнайомець, котрий пропонує разом стрибнути з даху найвищого у місті готелю-хмарочоса. І вона стрибає, уві сні. А коли на світанку прокидається у своєму ліжку, виявляється, що її більше немає серед живих.

- Кардинальних змін у рукописі не було. Вперед друком врахувала кілька порад літературних редакторів, що зробило образ одного із героїв об'ємнішим.

Роман Вікторія готувала спеціально для "Коронації слова". З ідеєю працювала два роки. Писала три місяці. Спеціально вивчала психологічні, медичні нюанси, оскільки один з персонажів має психічну хворобу аутичного спектру.

- Прочитала майже всіх лауреатів останніх років. Вивчила ринок сучасної української літератури, аби створити щось принципово нове, несхоже на більшість творів. Найважче в роботі письменника – знайти "куточок", де тебе ніхто не чіпатиме. Адже треба повністю зануритися у світ своїх персонажів, відчувати, як вони, думати, як вони. Для цього навіть довелося на деякий час кинути основну роботу.

Зараз Вікторія працює над новими рукописами.

- Це романи, поки що пишу тільки у цьому жанрі. Працюю одночасно над кількома, один з них виходить на перший план.

Роман стане першою надрукованою книжкою конкурсу "Коронація слова 2011". У листопаді "Клуб сімейного дозвілля" також видасть роман "Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Підіпригори" лауреатів третьої премії конкурсу Юрія Камаєва та Владислава Івченка.

- Іван Карпович Підіпригора - філер (співробітник зовнішнього спостереження) київського відділення охранки, який бореться з бунтівниками, членами різних підпільних партій та організацій, - розповідає Владислав Івченко. - Дії книги відбуваються на початку ХХ століття в Києві. Інколи Іван Карпович їздить до Криму, Одеси і князівства Фіндляндського. Наскрізного сюжету немає, є 15 різних справ, які Іван Карпович розплутує.

Над книгою письменники працювали удвох. Івченко — у Сумах, Камаєв — у Кременці.

- Вся праця велася в інтернеті. - каже Владислав. - Працювали так: один писав початок оповідання, інший - продовження. Потім разом вже доводили. Працювали біля двох років. Оповідань цього циклу десь біля двадцяти і ще декілька в роботі, то вистачить книги на дві, - каже автор.

В рамках спільного проекту «Коронації слова» та сайту «Главред» «Короновані онлайн»

3 серпня о 14.00

відбудеться чат із лауреаткою І премії «Коронації слова 2011" в номінації "Романи" за твір "Мантра-омана"  Вікторією Гранецькою

Щосереди з 14.00 до 15.00 лауреати літературного конкурсу "Коронація слова" розповідають про свою участь в конкурсі, про себе та про наполеонівські плани.

Шановні читачі, поспілкуватись із Вікторією Гранецькою, ви зможете, перейшовши за посиланням. Питання ви можете надсилати заздалегідь, а також безпосередньо під час чату.

Оксана Радушинська є чи не найвідомішою журналісткою та літераторкою на Хмельниччині. За свої поетичні та прозові твори вона отримала близько півсотні (!) почесних нагород, відзнак та премій. А за активну громадську роботу її нагороджували на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Чого варті такі відзнаки, як «Українська Мадонна десятиліття», «Жінка ІІІ тисячоліття», грант Президента України для обдарованої молоді та перемога у двох номінаціях на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова», де саме її романи, що їх уперше надіслала на конкурс, відзначили з-поміж тисяч рукописів. Ця велика жінка з навдивовижу сильним характером і великодушним серцем із п’ятнадцяти літ пересувається …на візку.

…Вона прокидається о сьомій ранку і передусім хутко налаштовується на позитив: на улюблену роботу та несподіванки, що їх ця днина може подарувати. Відтак сідає до батька в легковик і прямує до редакції районного радіомовлення. Саме там ось уже сім літ вона працює ведучою і редактором радіопрограм. Поринає у пошук місцевих цікавинок, пише про них, інформує земляків в ефірі, а ще готує статті для багатьох газет, дбає про музичні вітання, ба навіть проводить аудіозаписи та монтує треки! Мало того, вже шостий рік поспіль, щочетверга, ця дивовижна жінка долає сорок п’ять кілометрів від райцентру Старокостянтинів до Хмельницького, аби відзняти телепередачу! Вона ж-бо автор та ведуча музичної програми «Від усієї душі» на обласному телеканалі, а також культурологічної передачі «Родовід» на хмельницькому обласному радіо.

– Учасники моїх передач – професіонали і аматори сцени, фольклорні колективи, що виступають на головних сценах області та сільських клубах, – ділиться улюбленої справою. – Трапляється, люди приїздять на перші знімання у житті! Що й казати, відчуваю справжню гордість, бо причетна до збереження та відродження фольклору й до отих яскравих подій у житті дорослих людей, які вміють тішитися, наче малі діти!

Вікторія ГОРБУНОВА — письменниця-психолог, яка вирішила якось поділитися досвідом роботи шкільного психолога зі своїми студентами й написала свою першу книжку «Записки шкільного психолога», пише газета "День". До речі, популярність цієї збірки новел давно вийшла за межі університетських аудиторій. Друга книжка — роман «Мрія про маленьке життя» — відзначена дипломом «Вибір видавців» літературного конкурсу «Коронація слова-2010». Наразі готується до друку третя книжка письменниці. Написані четверта й п’ята. Працює над шостою. А також Вікторія Горбунова викладає в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка психологію та надає фахову психологічну допомогу.

— Ваша дебютна книжка «Записки шкільного психолога» рекомендована для батьків, дідусів, бабусь та нянь — усіх, хто причетний до виховання дітей. Кому б ви порадили прочитати свій другий твір — «Мрію про маленьке життя»?

— Щодо «Мрії...», то ця книжка — не писалася, а жилася, тому порекомендувати комусь прожити її разом зі мною — не візьмуся. Кажуть, що вона затягує з перших сторінок...

— Ваша перша книжка — хороший посібник для читача, який прагне осягнути загадковий світ дитячої душі. Відчувається, що її автор — психолог. Друга книжка — інакша. Її автор — не лише психолог, а насамперед письменник, який майстерно будує сюжет, акцентує й загострює увагу читача на суперечливих питаннях і проблемах... Ким ви відчуваєте себе більше — ще психологом чи вже письменником?

— Я зараз багато пишу, але і психології не залишаю, продовжую викладати, навчаюсь психотерапії, планую вступити до докторантури. Гадаю, ці сторони мого життя взаємозбагачують одна одну, адже якби я не була психологом, не писала б саме так... і навпаки.

— «Мрія про маленьке життя» — своєрідний внутрішній монолог жінки, яка пройшла важкий шлях до власної мрії — стати матір’ю. Цей монолог сповнений гострих почуттів: відчай, зневіра, а водночас віра й надія... Де почерпнули ідею для написання?

— Ідеї усіх книжок — у житті. Думаю, так відповість кожен письменник. Що ж відбувається з ідеєю, коли починаєш її писати, — то для мене справжня дивина. Уже не ти керуєш нею, а вона тобою. Враження, ніби не я пишу, а мене пишуть, часом цілком реальне... Щодо роботи психолога — звичайно, професія впливає на те, як я сприймаю світ і людей навколо себе. Особливо змінюють мене мої ж клієнти, а також колеги з навчальних психотерапевтичних груп. Завдяки їм я розумію, наскільки ми, люди, — різні світи і наскільки нам, світам, важко знайти точки перетину.

— Невже настільки важко? А як же загальновизнані моральні чесноти, принципи, істини?

Читати далі

Книга Маріанни Малиної «Фіолетові діти» вийшла у перекладі грецькою у видавництві «KINHTRO», повідомляє сайт "Друг Читача". Про це на фестивалі «Країна мрій» обмовилася Наталя Тисовська, завідувач редакції художньої літератури видавництва «Країна Мрій», яке і видало “Фіолетових дітей” в Україні.

– Влітку минулого року до нас звернулося грецьке видавництво «KINHTRO» з проханням надіслати для ознайомлення книжку Маріанни Малиної «Фіолетові діти», – розказує Наталя Тисовська порталу «Друг читача». – Переговори ми вели з перекладачкою Іриною Мірошниченко, яка, отримавши текст роману, вже буквально за кілька тижнів знову подзвонила й повідомила, що грецькі видавці готові укладати контракт на видання роману грецькою мовою. Наприкінці року нам надіслали верстку, в якій, звісна річ, ми нічого не могли прочитати, але приємно було бачити, з якою любов’ю до книжки грецькі колеги оформили своє видання «Фіолетових дітей». На початку наступного, 2011 року книжка вже вийшла друком і миттєво потрапила в усі грецькі книгарні.

За словами Маріанни Малиної, «усе це випадковості», якби Ганна Піцик не прочитала «Фіолетових дітей» і не написала рецензію, якби перекладачка українського походження Ірина Мірошниченко не прочитала рецензію, а потім роман, то б нічого не сталося. Видавництво «KINHTRO» погодилося на видання, прочитавши перші 10 сторінок перекладу роману. У період кризи в Греції видавництво шукало книгу, яка б могла дати надію читачам.

Наразі Асоціація «Українсько-Грецька Думка» зацікавлена у співпраці з українською авторкою, також на сьогодні ведуться переговори про проведення презентації книги «Фіолетові діти» в Греції за присутності авторки.

З рецензії Ганни Піцик:

«Фіолетові діти» Маріанни Малиної – не просто бестселер із захопливим сюжетом та елементами трилеру. Це роздуми над сучасним суспільством та його подальшим розвитком. Попри всі проголошувані свободи та відкритість змінам суспільство як спільнота людей не готове до цих змін, до визнання інакшості, самодостатності, індивідуальності кожної окремої людини. А суспільство як система – це повне заперечення змін взагалі, оскільки вони загрожують зруйнувати той механізм влади, що вибудовувався століттями. І це страшніше, ніж сама можливість появи таких фіолетових дітей, якими їх змалювала письменниця.

«Найвища нагорода – сказати щось у вічність», – вважає режисер-сценарист.

В рамках спільного проекту «Коронації слова» та сайту «Главред» «Короновані онлайн» відбувся чат із лауреатом І премії «Коронації слова 2011» у номінації «Кіносценарії» за твір «Борода» Дмитром Сухолитким-Собчуком. Спілкуючись із читачами, він розповів про можливості, які відкриває перед автором участь у «Коронації слова», та про об’єктивність конкурсу, про власний шлях від архітектора до режисера та про те, хто може бути сценаристом, а також про фінансовий бік кіновиробництва.

Подаємо стенограму чату з Дмитром Сухолитким-Собчуком.

Перший всеукраїнський фестиваль молодого етнічного кіно «Кіноетніка», що пройшов у Чернівцях 15-16 червня, відзначив найкращі стрічки. Гран-прі фестивалю здобула стрічка «Нитка» молодого кінорежисера Дмитра Сухолиткого-Собчука, повідомляє журнал "Українська культура". Переможець отримав премію в 5 тисяч гривень.

Як повідомили порталу Культура в прес-службі фестивалю, дійство стало справжньою родзинкою традиційних святкових заходів, які щорічно відбуваються у дні вшанування народження Івана Миколайчука.

«Основною метою фестивалю було створення умов, щоб кіномитці могли показати свої роботи, а глядачі могли б їх побачити, адже загальновідомо, що доступ українського глядача до українського кіно обмежений. По телебаченню і в кінотеатрах його показують вкрай рідко і вкрай в незручний час, або після півночі, або рано-вранці. Натомість фестиваль запропонував 10 годин етнічного кіно та анімації за 2 дні», - розповідають організатори.

«Кіноетніка» зібрала кращі роботи сучасних українських кіномитців, які торкаються теми українських традицій. У конкурсній програмі було представлено 17 художніх та документальних фільмів.

Як зазначили члени журі, серед котрих Народний артист України Василь Вовкун, кінооператор Юрій Гармаш, лідер гурту «Гайдамаки» Олександр Ярмола, Заслужена артистка України Оксана Писанка та перекладач і літературознавець Петро Рихло, фестиваль унікальний тим, що молоді українці не покидають надії відродити українське поетичне кіно.

Організатори фестивалю (Леся Воронюк, Михайло Павлюк, Іван Мітрік, Андрій Волошин, Олександр Ткачук, Степан Ленігевич, Андрій Білогорка, Сергій Осачук) зробили все для того, щоб учасники на повні груди відчули силу духу батьківщини Миколайчука, зокрема зорганізували відвідини садиби видатного актора та кінорежисера у Чорториї, музею Володимира Івасюка в Чернівцях, екскурсію містом. Завдяки підтримці Фонду Степана Ленігевича переможці отримали і грошові відзнаки, найбільші серед інших подібних фестивалів в Україні. Зокрема премія «гран-прі» передбачила 5 тисяч гривень.

Призом глядацьких симпатій глядачі відзначили роботу Марини Тужиліною «Удовиця». За нарис про луцького гончаря Віталій Герасимлюк отримав премію «Краща персональна історія». Відзнаку «Кращий документальний фільм» за одноголосним присудом журі отримала робота «Іван Миколайчук: книга життя».

Цьогорічний переможець «Кіноетніки», погоджуючись із твердженням деяких членів журі, зазначив, що нині в Україні робиться все для того, щоб українське кіно перестало існувати як явище, але завдяки молодим ініціативам і організаторів, і учасників фестивалю надія є.

На сайті «Главред» відбувся чат із лауреатом І премії «Коронації слова 2011» у номінації «П’єса. Велика сцена» за твір «Віктор, або Чорнобильська дитина» Сергієм Васильєвим.

Спілкуючись із читачами, він поділився враженнями від участі в «Коронації слова 2011», розповів про найбільше здивування, пов’язане з конкурсом, і озвучив кілька зауважень до його правил. Крім того, гість «Главреда» розповів про складності роботи письменника і викладача, про роль вуличного театру, та пояснив, чому театр, як вид мистецтва, існуватиме завжди.

Подаємо стенограму чату з Сергієм Васильєвим.

Переможниці «Літературних юшок від «Коронації слова» Вікторія Гранецька (на фото ліворуч) та Наталія Тисовська (друга праворуч)

Цьогорічна Літературна Країна Мрій годувала відвідувачів фестивалю «Літературними юшками від «Коронації слова», яка стала головним партнером цього заходу, пише "Друг Читача". Юшками – літературними, бо готувалися вони письменниками. Юшками – не схожими одна на одну, бо самі наші письменники різняться і жанром своїх творів, і їхньою тематикою, і авторським стилем, якщо говорити про літературно-творчий бік справи, і світоглядом, і захопленнями, якщо говорити суто про особистість письменника.

Уже із самої назви юшки можна було скласти уявлення про авторів кулінарного шедевру. Наприклад, рибна юшка «Чорнобильський сомик» –  хіба не характеризує Анатолія  Дністрового як затятого рибалку? А «Юшка від бангладеської князівни Султани» Наталії Тисовської та Вікторії Гранецької не говорить вам про те, що ці письменниці тонкі, мрійливі  та романтичні натури? А юшка з назвою  «Полтавсько-черкаський мікс, або Щерба з галушками й кабачками» хіба не розкриває майстерність та досвідченість у приготуванні всіляких страв справжніх господинь – Наталі Лапіної та Світлани Горбань?

Усі юшки мали свою легенду, часом сакральну, як у «Русальській юшці» Дари Корній та Вікторії Горбунової (інгредієнтом була жива вода, зібрана у Русальський тиждень), часом літературну, як у юшки «Затірка охоронного відділення зі шпиком» Владислава Івченка, яка  пов’язана із романом «Стовп самодержав’я, або 15 справ Івана Підіпригори (спогади службовця царської охранки)». До речі, за цей твір Владислав Івченко та Юрій Камаєв цього  року отримали третю премію «Коронації слова».

На жаль, відвідувачам фестивалю не вдалося посмакувати юшки «Повний відпад» від Олександра Есаулова, який не зміг бути на фестивалі цього року. Але, певно, наступного року публіка ще дужче чекатиме на кулінарний сюрприз від улюбленого письменника.

Банки із голосами-гривнями

Хочеться сказати, що дощ не завадив ані вогнищу горіти, ані юшці варитися, ані глядачам за цим усім смачним дійством спостерігати. Охочих послухати сучасних літераторів та скуштувати їхні страви було вдосталь. Спробувавши юшку, кожен міг проголосувати за юшки та їхніх виконавців, що найбільше сподобалися, поклавши у банку гроші.  За результатами дводенного літературно-кулінарного змагання перемогли Вікторія Гранецька та Наталія Тисовська та їхня «Куряча юшка від бангладеської князівни Султани».

Вітаємо переможниць! Бажаємо творчої наснаги, успіхів і перемог як на літературній, так і кулінарній нивах! Адже в обох цих сферах вони чудово себе проявляють!

У чому ж іще випробувати наших письменників? Є ідеї?

Письменник та мандрівник Максим Кідрук цьогоріч презентуватиме новий роман "Любов і піраньї", повідомляє "Газета по-українські". Це автобіографічна книга про пригоди автора у Бразилії.

"30 січня цього року закінчив роман "Любов і піраньї". Презентуватиму його на Львівському форумі видавців. 2009-го серйозно посварився зі своєю дівчиною. З другом обмили це діло добряче й надумали їхати в Бразилією. Через тиждень з я дівчиною помирився й вона влаштувала мені серйозну промивку мозку: "невідповідальний, постійно тікаєш від проблем, замість того, щоб їх вирішувати", бла-бла-бла. Погодився не їхати. Але тут дзвонить мій друг "Чувак, я квитки купив", - розповів Gazeta.ua письменник.

У Бразилію він все-таки поїхав. Як вирішилась ситуація з дівчиною, Кідрук закликає прочитати вже у романі. У Бразилії полював на крокодилів і піраній, тому й назвав так.

Окрім автобіографічного роману, автор почав роботу над книгою у стилі техно-трилер.

"Батьком цього стиля називають Майкла Крайтона, який написав "Парк Юрського періоду". Я його великий фанат. Після того, як 2004-го він помер, ця ніша у світовій літературі лишилась практично порожньою. Мої подорожі й освіта дають змогу писати у цьому жанрі", - зазначив він.

Техно-роман - це жанр, в якому події розкручуються навколо реальної наукової проблематики.

"Аби пояснити читачу, в чому в суть проблеми, навколо чого закручується сюжет й що це серйозний роман, а не якась стрілялка, треба проробити велику роботу в плані введення його в наукову проблематику. Для цього мене консультують три науковці: кандидат наук з хімії, психолог і програміст, який розробляв систему штучного інтелекту. Плюс моя технічна освіта дається взнаки. Події роману відбуватимуться в Україні та Іспанії. Головний герой - українець, який входить до міжнародної групи вчених, які вирішують цю проблему", - додав письменник.

Оксана Радушинська — відома на Хмельниччині письменниця та журналістка, автор-ведуча телепередачі “Від усієї душі” та радіопередачі “Родовід” на ХОДТРК “Поділля-центр”, авторка низки поетичних книг для дітей і дорослих, пише газета Хмельницької міськради "Проскурів". Серед її творчих надбань — перемоги у міжнародних літературних конкурсах “Гранослов”, “Православна моя Україна”, конкурс Світової Федерації українських жіночих організацій ім. Марусі Бек (Канада), лауреат всеукраїнських премій “Українська Мадонна” та “Українська Мадонна десятиліття”, “Жінка ІІІ тисячоліття”, літературних конкурсів “Золотий лелека” і “Рукомесло”, журналістських — “Кришталеві джерела”, “Перемогли разом”, україно-німецької премії ім. Олеся Гончара та міської премії ім. Богдана Хмельницького, премії Кабінету міністрів України і гранта Президента України для обдарованої молоді.

На початку червня літературне слово Оксани Радушинської було офіційно короноване, здобувши першу премію в номінації “Романи. Для дітей 7-12 років” престижного всеукраїнського конкурсу “Коронація слова”.

— Оксано, вітаємо з перемогою! Як довго ти до неї йшла?

— Насправді не так вже й довго. Писати “велику прозу” я розпочала років зо три тому. Спершу кілька моїх новел опублікували в “Літературній газеті”, згодом — у журналі “Жінка”. Це додало впевненості й окрилило для подальших пошуків у невідомій на той час царині.

— Тепер царина вже знайома?

— У жодному разі ні! Не дай мені, Боже, колись самовпевнено заявити, що вже багато чого (не все!) знаю в літературі. Відтоді розпочнеться шлях донизу. Наразі я захоплено пізнаю в собі оце вміння — писати великі за обсягом і багатосюжетні речі, вигадувати життя й переносити його на папір і, ніби намацую кожен наступний крок. На щастя, я досі вчуся.

— Роман “Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі”, котрий переміг на “Коронації слова-2011”, написаний для дітей середнього шкільного віку. Творити для такої вікової категорії — справа відповідальна, адже юний читач вимагає особливого підходу. Як вважаєш, тобі вдається підібрати отой ключик, що пробуджує цікавість дітей до книги, загалом до читання?

— Говорити про зацікавленість можна буде, коли книга вийде друком. Рівень продажів стане найкращим індикатором того, чи вдалося мені знайти потрібні слова і сюжети, котрі читачі сприймуть як справжні, а не надумані. Наразі опираюся лише на оцінку експертів і членів журі “Коронації” та на враження кількох людей, чию думку я щиро поважаю. А щодо особливого підходу… Вивела для себе просту формулу: не забувати в процесі написання твору час від часу радитися зі своїм дитячим “я”. Тоді відлущується несправжність, а залишається тільки віра в казку і всепереможне добро, котрі так притаманні дітям. От і вийшло, що написала такий роман, який залюбки прочитала б сама у 10-12 років.

— Про що він?

На сайті «Главред» відбувся чат із лауреатом І премії «Коронації слова 2011» у номінації «Романи» для дітей 7-12 років за твір «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» Оксаною Радушинською.

Чи потрібна мораль у книжках? Які часи переживає культура читання і культура книги? В чому важливість казок для дитини? І яка різниця між «казковою страшилкою» і «жорстким жахастиком»? Чому складно бути письменником? І хто зазвичай страждає від «зоряної хвороби»? На ці та інші запитання письменниця відповіла, спілкуючись із читачами.

Нагадаємо також, що 15 червня в рамках спільного проекту «Коронації слова» та сайту «Главред» «Короновані онлайн» відбувся чат з Олександром Зубченко. Цей письменник став лауреатом І премії «Коронації слова 2011» у номінації «Романи» для дітей 13-18 років та отримав свою нагороду за твір «Перемагаючи долю».

Запис чату з Олександром Зубченком можна прочитати тут.

Надалі в проекті «Короновані онлайн» візьмуть участь лауреати І премії «Коронація слова 2011». Вони щосереди з 14.00 до 15.00 розповідатимуть про свою участь у конкурсі, про себе та наполеонівські плани.

Фото - Главред

Подаємо стенограму чату з Оксаною Радушинською. Читати далі.

«Літературна Країна Мрій» цього року буде дуже смачною! Сім неперевершених страв, сім незабутніх історій і тринадцять самобутніх авторів чекають на вас 25-26 червня у дворику музею Гончара, пише "Друг читача". Частуватимуть краян «Країни Мрій» літературними юшками від «Коронації слова», але це будь не прості юшки, особливі: русальська, від царівни Султани, з затіркою і навіть «чорнобильська» (!), але не хвилюйтесь – ніяка радіація на «Країні Мрій» не страшна.

Тож обирайте юшку чи автора і приходьте посмакувати літературно-кулінарне шоу.

Наша порада: скуштуйте всі юшки і не хвилюйтесь за фігуру!

Літературні юшки від «Коронації слова»:

25 червня:

13.00-14.30 «Русальська юшка» від Дари Корній та Вікторії Горбунової. Допомагає Віталій Климчук.

15.00-16.30 Юшка «Полтавсько-черкаський мікс або Щерба з галушками й кабачками» від Наталі Лапіної та Світлани Горбань

17.00-18.30 «Затірка охоронного відділення зі шпиком» від Владислава Івченка

26 червня:

13.00-14.30 Юшка «Повний відпад» від Олександра Есаулова

15.00-16.30 «Куряча юшка від бангладеської князівни Султани». Готують Наталія Тисовська та Вікторія Гранецька

17.00-18.30 Рибна юшка «Чорнобильський сомик» від Анатолія Дністрового та Сергія Пантюка

18.30-19.30 Щупак копчений за книгою Ганни Демірської «Великдень у Романівці». Поетичні читання Лідії Дубиківської (книга «Доля, або Переходжу Стікс»)

Партнер «Літературних юшок» – «Коронація слова».

Локація: Київ, ст. м. Арсенальна, етнофестиваль «Країна Мрій», Співоче поле, у дворику музею Гончара.

Вхід на «Літературну Країну Мрій» – БЕЗКОШТОВНИЙ.

Ініціатор фестивалю – Олег Скрипка.

Куратори Літературної частини – Брати Капранови.

КРАСНЕ ПИСЬМЕНСТВО

Всеукраїнська «Коронація слова» традиційно на початку літа відкриває нові та підтверджує знані таланти, пише "Урядовий Кур'єр".

Пафосне відзначення переможців відбулося у виставковому залі АККО Інтернешнл. Там за сотнею круглих столів на 10 персон кожен розмістилися запрошені шанувальники красного письменства. Передували 11-й церемонії «Коронації слова» вивчення більше 5 тисяч рукописів. Серед зацікавлених читачів і потенційних письменників точаться суперечки, який відсоток рукописів проглядають члени журі?

Для «Урядового кур’єра» ситуацію дещо прояснив один з найкращих популяризаторів книги, президент Всеукраїнського рейтингу «Книга року» Костянтин Родик:

— До мене, як члена журі, надходять з тисяч 22 романи. Це теж вище голови. З них 4-5 є явищем літератури. Ще 4-5 становлять добру жанрову прозу і стільки ж читати неможливо, навіть шкідливо… Важко вибудувати кореляцію, наскільки цей конкурс відображає літературний процес в Україні, та завдяки конкурсу, переможець підноситься на зовсім інший щабель чутності суспільством.

Користуючись нагодою, цікавлюсь, що зараз читає пан Родик.

Захоплюватися книжками знову модно

Це документальна книж?ка голландського історика Беркхофа «Жнива розпачу». В ній ідеться про стратегію виживання людей під час війни.

Шлях до нагороди

… починається, як заведено, з червоної доріжки під прицілом фотоапаратів численних ЗМІ.

У фойє досить скромно розташували столи з книжками, відзначеними в «Коронації». В середньому вони коштують по 30 гривень. Після закінчення нагородження продалося більше 50 книжок. Тобто книжку придбав приблизно кожен 20-й запрошений.

У фойє багато квасу, пива та, звичайно ж, кави. Після настроювання звуку та смакування пива на запитання «УК» відповідає головний «гайдамака», негламурний — в майці та шортах — Олександр Ярмола.

— Найбільше читаю в дорозі, коли я  пасажир. Зараз на моєму столі  «Вічний юнак» Марії-Луїзи Франц. Її порадила  моя дуже добра знайома — дитячий психолог. Автор книги — учениця Юнга. В творі йдеться про комплекс дитячих фантазій, витоки геніальності... Автор вважає, що геніальність — це втілена в деталях дитяча фантазія. Серед українських письменників мої уподобання: Андрухович, Прохасько, Жадан.

Церемонію відкрито

Костюмовані актори вносять штандарти з номінаціями. Ведучі Ольга Сумська та Олекса Кипкало вітають гостей за солодкими столами.

Розпочав урочисту церемонію ініціатор проекту Юрій Логуш — голова правління ЗАТ «Крафт Фудз Україна», один з кращих менеджерів Європи та меценат української культури. Він сказав, що конкурс став каталізатором літературного процесу в країні.  Пан Логуш нагадав, що журі не знає авторів і намагається вгадати серед них вже відомих, але нерідко помиляється. Справжні імена дізнаємося на сцені.

Шанувальників книги привітав Юрій Мушкетик. Він підмітив тяжіння сучасної літератури до правдивості.

Ведучі відзначили вклад послів Німеччини, Франції, Фінляндії та Норвегії в популяризацію літератури цих країн українською мовою.

Для маленьких читачів

На 11-й церемонії конкурсу вперше «коронували» твори для маленьких читачів у кожній номінації. Організатори врахували, що кожна друга придбана книжка в Україні — для дітей. Але погодьтеся, дивно чути про відзнаку авторів «романів для дітей до 6 років».

На екрані вітали конкурс минулорічні лауреати. На сцені — вручали численні нагороди  професіонали, які ствердили себе у своєму фаху.

Перша премія в номінації «Драматургія» поїде в Кельн (Німеччина) до Павла Ар’є за п’єсу «Людина у підвішеному стані». У кіносценаріях першу премію виборов Дмитро Сухолиткий-Собчук. Від Національного університету імені Шевченка за історико-патріотичний твір «Садок вишневий» відзначено Ірен Роздобудько і Олеся Саніна. У «Пісенній ліриці про кохання» відзначено Ірину Цілик.

Вручення нагород розбавляли співи і танці. Загалом концертна програма враховувала смаки прихильників як традиційної естради, так і поп-сцени, альтернативного співу та народного вокалу. Деякі вірші, відзначені в попередні роки, стали вже піснями і лунали на цьогорічному концерті. А лауреати стали членами журі.

Далеко за 21 годину оголосили головну премію. 20 тисяч гривень поїде до Вінниці, де живе переможниця в номінації «Роман» Вікторія Гранецька. Спонсор церемонії «Миронівський хлібопродукт» пообіцяв їй потроїти винагороду. Вікторія вперше взяла участь у конкурсі, і роман «Мантра -омана» — то її дебют в літературі. В романі «правда життя без жахіть і збочень» врівноважена певним оптимізмом автора. Стримано схвильована Вікторія сповістила, що до останньої хвилини не вірила, що таке вшанування її праці можливе без зв’язків та участі в літературних тусовках.

Отже, переможцям свята української книжки — цукерки, прикраси від спонсора і досить важка, як відзначали лауреати, а більшість з них були жінки, золотава статуетка — символ «коронації», гостям —  хмільна радість за книжку, дискотека під живий звук гурту «Тартак» і гасло: «Читати модно!» А скептикам зазначу: минулої церемонії наша письменниця, що підписує свої твори як Люко Дашвар, отримала почесну відзнаку конкурсу за найбільший тираж своїх книжок, який перевищив 100 000 примірників.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО

для «Урядового кур’єра»

Літературний конкурс «Коронація слова-2011» підбив підсумки. Новизна цього року – у змаганні рукописів з’явилися нові номінації – дитячі: від творів для найменших – до тінейджерів, пише газета "Високий замок".

Отож в основній номінації «Романи» переміг твір “Мантра-омана” Вікторії Гранецької (Вінниця). ІІ премія дісталася рукопису “Три таємниці Великого озера” Наталії Тисовської (Київ), а ІІІ – “Стовп самодержав’я, або 15 справ Івана підіпри гори (спогади службовця царської охранки)” авторства Юрія Камаєва і Владислава Івченка (Суми).

У категорії художніх творів “Для дітей до 6 років” перемогу одержав роман “Терезка з Медової печери” Наталі Пасічник з Теребовлі Тернопільської обл. Найкращий рукопис “Для дітей 7-12 років” на конкурс надіслала Оксана Радушинська з Старокостянтинова Хмельницької обл. – “Зелен день або Чарівні русалчині коралі”. А для “Для дітей 13-18 років” найкращий роман (“Перемагаючи долю”) написав Олександр Зубченко з Вишгорода Київської обл.

У номінації “Кіносценарії” спеціальну відзнаку отримав творчий тандем відомої письменниці Ірен Роздобудько та не менш знаного кінорежисера Олеся Саніна – за рукопис “Садок вишневий…”. І премія у цій категорії дісталася “Бороді” Дмитра Сухолиткого-Собчука з Чернівців, ІІ – “Першому вересню” Алли Тютюнник з Херсона, а ІІІ – “Вулкану” Романа Бондарчука, Дар’ї Аверченко і Алли Тютюнник (Київ-Херсон). Найкращий “Кіносценарій для дітей” написав Євген Чвіров з Енергодара Запорізької обл. – “Острів здичавілих свиней”.

Нагороди у номінації “П’єси” розділилися так: для “Великої сцени” найкращий твір створив киянин Сергій Васильєв – “Віктор, або Чорнобильська дитина”; для “Експериментальної та камерної сцени” – Павло Ар’є з німецького міста Кельна – “Людина у підвішеному стані”; “Для дітей” – знаний ужгородський автор, який свого часу дописував до “Високого Замку”, Олександр Гаврош – “Цирк Івана Сили”.

У категорії “Пісенна лірика” спеціальної відзнаки удостоїлася киянка Марія Влад (“Вітри”). І премію отримала киянка Ірина Цілик (“Скляний звіринець”), ІІ – львів’янка Юлія Мусаковська (“Навіщо я?”), ІІІ - Катерина Танчак з Івано-Франківська (“Подаруй мені сон”). Найкращу пісенну лірику “Для дітей до 6 років” створив киянин Микола Грабовський (“Я у мами помічниця”), а “Для дітей 7-12 років” – киянка Каріна Лінова (“Равлик”).

На фото: Олександр Гаврош написав найкращу дитячу п’єсу “Цирк Івана Сили”.

Нещодавно відбулися підсумки літературного конкурсу "Коронація слова" за 2010 рік. Однією з дипломанток стала молода українська поетеса і письменниця Тетяна Винник. Пропонуємо вашій увазі цікаву розмову з нею.

Оригінал статті на сайті "Погляд"

Таню, ти переможець кількох літературних конкурсів, зокрема у 2006 р. стала переможцем "Гранослову", у 2010 – "Смолоскипу", цьогоріч твої твори для дітей відзначили на "Коронації слова". Але як вважаєш, чи перемога у таких конкурсах є безумовним критерієм високої художності творів того чи іншого автора?

Конкурси сьогодні дають можливість заявити про себе як автора. Це і піар, і можливість видати текст, і навіть заробити якісь кошти. Я кажу якісь, бо не секрет, що сьогодні праця письменника не оцінена гідно. Статус професії «письменник» (а в нас на сьогоднішній день такої професії немає, тобто автоматично відсутній письменницький стаж, хоч письменник – це людина, яка працює все життя без вихідних) сьогодні належно не оцінений. Конкурси дають можливість перевірити себе. Побачити, що ти на даному етапі свого розвитку (якщо ти початківець) досягнув, або чи тримаєш ти планку (якщо ти вже заявив про себе). Мені важко говорити про всі конкурси, але скажу, що сама кілька років була у журі Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» та Відповідальним секретарем і членом Всеукраїнської приймальної комісії при Національній спілці письменників України. Зі свого досвіду скажу, що усі члени журі намагалися чесно та совісно прочитати кожен твір і дати йому відповідну до його якості й художнього рівня рецензію. Звісно, у конкурсах присутній і особистий фактор смаку, і людський фактор (не в тому настрої читав тощо), і емоційний фактор (близький твір чи не близький). Але всі наші переможці (я говорю про той час, коли я була членом журі) були для нас самих приємними сюрпризами. Це власне і є відповіддю на питання про критерії оцінки художньої вартості тексту. Є у світовій практиці і винятки. Скажімо, Джуліан Роулінг зі своїм «Гарі Потером» оббігала не одне видавництво, доки змогла видати текст.

Ти уже не вперше дипломант конкурсу «Коронація слова»: у 2009 році тебе відзначили у номінації «Пісенна лірика про кохання», а цього року у двох номінаціях «П’єси для дітей» за п’єсу «Метелик і свічка» та «Кіносценарій для дітей» за сценарій «Відлуння». Поділись, будь ласка, своїми емоціями, переживаннями, які виникли, коли ти дізналась про таке визнання своєї творчості. Чи очікувала ти на перемогу? Чи була впевнена у високій вартості своїх творів?

Якщо ти обрав неіснуючу роботу письменника – ти маєш бути впевненим у тому, що ти здатен написати щось особливе, що тобі є що сказати. А якщо цього відчуття немає – краще бути блискучим читачем, ніж посереднім письменником. Особисто для мене конкурс «Коронація слова» був тестом на вартість моїх текстів, адже я подавала не вірші (які пишу давно), а пісенні твори, які вперше написала для «Коронації слова», як і вперше написала п’єсу і кіносценарій для дітей. Чи очікувала на перемогу?! Якщо не очікувати на перемогу – тоді взагалі не варто писати. Коли ти сам не віриш у вартість того, що ти створюєш?! Виходить абсурд.

Читати далі

Максим Кідрук, Ірен Роздобудько та Леся Воронина розповідають про свої екзотичні мандри. Оригінал відеосюжету дивіться на сайті каналу ICTV.

У вінницькій книгарні «Є» відбулася презентація літературного клубу «МАРУСЯ», спеціальним гостем якої була переможниця цьогорічного конкурсу «Коронація слова» у номінації «Романи» Вікторія Гранецька.

Захід розпочався зі слайдової презентації літклубу, що відображала напрями його діяльності - зустрічі із сучасними українськими письменниками, літературні читання, вояжі, дискусії на літературні теми, участь у фестивалях, живі буккросинги, відкриття філій по Україні, реалізація оригінальних проектів таких як «Перша літня літературна школа» та «Книга за 24 години», проведення літературних конкурсів та ін. Особливо журналістів та відвідувачів книгарні зацікавило, як ми проводимо літературні читання та дискусії, як ми допомагаємо молодим авторам, з ким співпрацюємо та звідки така впевненість, що саме літклуб «МАРУСЯ» може змінити літературне обличчя країни. Запитань було дуже багато, на які учасники літклубу дали ґрунтовні відповіді. Дискусією під час презентації віртуозно керувала Юлія Броварна, яка в буквальному сенсі оживляла публіку, задавала тон розмові та невимушено ставила досить цікаві запитання.

В рамках презентації відбулася перша прес-конференція переможниці «Коронації слова-2011», вінничанки Вікторії Гранецької. Молода літераторка розповіла про свій коронований роман «Мантра-омана»: змісту не хотіла переказувати, оскільки так буде нецікаво читати книжку, зате похвалилась, що книжка буде видаватися у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» і її вихід заплановано до львівського Форуму видавців. Все ж присутнім журналістам таки вдалося дещо вивідати про сам роман: у ньому йде мова про жінку, у якої ніби все добре, але вона накладає на себе руки і опиняється між двома світами. Авторка зауважує, що  не пропагує суїциди, а тільки як психолог намагається дослідити це явище, визначити його мотиви та показати його на прикладах. Тобто цей твір слід трактувати як роман-дослідження.

Пані Вікторія поділилася своїми враженнями від перемоги у «Коронації слова»: «Я розраховувала стати хоча б лауреатом цього року, не мріяла потрапити навіть у трійку лауреатів. Але перемогла. Оскільки я тепер не можу надсилати свої твори у номінацію «Романи», мені пропонують брати участь в інших номінаціях наступного року. Але я вирішила, що краще дам можливість старту іншим талановитим авторам і як експерт «Коронації слова-2012» (туди потрапила автоматично як переможниця) буду обстоювати твори, які мені сподобаються, і робитиму все, щоб вони здобули цю нагороду. Сама ж хочу взяти участь в одному польському літературному конкурсі, мені сподобалася його статуетка,  і я її хочу! Статуетку «Коронації слова»  я теж хотіла і врешті-решт  отримала!». Також було цікаво слухати, як Вікторія Гранецька, що здобула освіту практичного психолога і ніколи не працювала за спеціальністю, прийшла до літературної творчості. Виявилось, що раніше Вікторія писала багато чого «в стіл», вважаючи недостойним показувати свої надбання. Проте вона активно збирала методичні матеріали з літературної творчості, особливо з написання романів, і зараз готова ними поділитися з усіма охочими (обіцяє викласти ці матеріали на своєму сайті, що зараз створюється). Журналісти ставили багато питань з приводу того, як змінилося життя Вікторії Гранецької після перемоги в цьому конкурсі і як вона збирається розвивати свою літературну кар´єру, на що отримали таку відповідь: «Нічого суттєво не змінилося. Я так само їжджу в громадському транспорті, ходжу в магазин, можу навіть погризтися з касиркою, якщо мені щось не подобається. Змінилися лише записи в моєму щоденнику. Тепер мені треба кудись їхати, з кимось розмовляти (і треба думати над тим, що ж я їм буду говорити) і писати далі».

Що ж до діяльності літклубу «МАРУСЯ», то пані Вікторія сказала, що спостерігає за нею, навіть торік хотіла взяти участь в Першій літній літературній школі, але не склалося. Тепер вона має велике бажання співпрацювати з літклубом і впливати на літературне життя України.

Дивитися фотогалерею та читати далі

Лауреат І премії «Коронації слова 2011» у номінації «Романи» для дітей 13-18 років Олександр Зубченко отримав свою нагороду за твір «Перемагаючи долю». (Фото - "Главред")

Чат відбувся в рамках спільного проекту «Коронації слова» та сайту «Главред» «Короновані онлайн». Надалі в проекті візьмуть участь лауреати І премії «Коронація слова 2011». Вони щосереди з 14.00 до 15.00 розповідатимуть про свою участь у конкурсі, про себе та наполеонівські плани.

15 Июня, 09:56 : Ivan

Вопрос: чи є, як ви вважаєте, майбутнє у паперової книги? ви пишете для підлітків, які є активними інтернет-користувачами і надають перевагу комп’ютеру чи електронній книзі. чи плануєте ви активно просувати свої твори саме в інтернеті?

Ответ: Дякую за питання, Іване. Звісно, зараз виникають деякі побоювання щодо майбутнього паперової книги. Але вони виникали і десять, і двадцять років тому, а книга живе. На мій погляд, електронний варіант не зможе повноцінно замінити живу книгу, саме живу, я повторюю. Звісно, електронна книга дуже зручна і компактна, але щось втрачається. Згадайте, коли ви берете з полиці улюблену книгу, як найкращого друга, ви її відчуваєте немов живий організм. А електронна книга цієї аури не має. Але йти в ногу із сучасністю мені доведеться. Я планую просувати свої твори в Інтернеті.

11 Июня, 14:55 : кука

Вопрос: Сьогодні підлітки мюать доступ до широкої інформації ,а тому дуже вимогливі до книг. Їх важко зацікавити, потрібно, щоб книга не поступалася іншим каналам інформації. А чим ваш роман може зацікавити підлітків, що ви в нього вклали ,які методи використовували?

Ответ: Дякую за питання.

Дійсно, зараз при наявності широкого спектру можливостей інформаційного впливу та його якості досить складно привернути увагу підлітків книжкою, навіть дуже цікавою. Я під час написання роману думав над цим, спостерігав за дітьми і, знаєте, що я зрозумів? Діти і підлітки тонко розуміють твір, в який вкладено душу, який викликає під час читання різні почуття від плачу до сміху. Звісно, в цьому повинні бути речі цікаві і близькі дітям. Наприклад, у моєму романі головний герой Іван Рубай (прізвисько, яке дали йому запорожці) разом зі своїм молодшим братом у дитинстві потрапляють у ясир до татар. У Кафі, де був невільницький ринок, Івана купує китаєць, начальник охорони принца Китаю, якого він чекав у Криму з Італії, щоб їхати до імператорського двору, забирати владу у батька, якого гарем і євнухи практично усунули від неї. За роки перебування у Китаї Іван блискуче оволодіває бойовими мистецтвами і стає непереможним бійцем. Молодшого Юрка забирають у яничари, де він також стає блискучим бійцем. Але і один, і другий пам’ятають рідну сім’ю, рідну землю. Тому коли помирає від рани китаєць, хазяїн Івана, той пробирається крізь киргизькі степи на Батьківщину через Дон. Разом із донськими козаками і запорожцями він приймає участь у захопленні фортеці Азов, в числі захисників якої його молодший брат.

Читати запис чату далі

Оригінал чату читати тут

Молодий письменний Максим Кідрук стрімко увірвався в сучасне літературне життя. За невеликий проміжок часу хлопець видав не одну книгу: «Мексиканські хроніки», «Подорож на пуп землі» (у двох томах), «Навіжені в Мексиці», «Навіжені в Перу»

15 червня Максим Кідрук приїде у Тернопіль. Зустріч із ним буде у книгарні «Є».

В ексклюзивному інтерв’ю «Погляду» письменник розказав про те, що пов’язує його із Тернополем, що для нього змінилось після “Коронації слова».

Яка із твоїх книг для тебе самого є найдорожчою?

Та, яку пишу зараз…

Кого із письменників читаєш сам? На кого рівняєшся?

Читаю всіх. Письменник, який не читає інших, це наче повар, що не куштує страв. На даний момент читаю “Чаклун та сфера” Стівена Кінга (IV книга циклу “Темна Вежа”), “Нариси бурси” Антона Санченка, “Бей в точку” Джоша Бейзела та “Одинокие боги” Луиса Ламура. Завжди читаю паралельно кілька книг. З тих, що подобаються, – це Майкл Крайтон, Чак Паланік, О.Генрі, Стівен Кінг, Джеральд Даррелл та ін.

На кого рівняюсь?.. Таких є всього чотири: Майкл Крайтон, О.Генрі, Марк Твен та Джеральд Даррел.

Кого в сучасній українській літературі вважаєш своїм конкурентом? Чи дружиш з кимось із письменників?

Гадаю, конкурентів немає. Поки що я зайняв ті ніші, в яких до мене ніхто з сучукрліту нічого не писав (“adventure stories” та авантюрний роман). Принаймні, мені так здається. Можливо, хтось думає інакше. І надалі планую рухатись сам по собі.

Товаришую з багатьма: Андрій Курков, брати Капранови, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Міла Іванцова, Антон Санченко, Галина Вдовиченко, Євген Положій, Сергій Пантюк і ще багато інших. Та, мабуть, легше назвати тих, кого не знаю особисто.

Читати інтерв'ю далі

Оригінал статті

Цьогорічний Всеукраїнський літературний конкурс «Коронація слова» був як ніколи щедрим для закарпатців. Відразу троє з них були відзначені в різних номінаціях, пише "Закарпаття онлайн".

Так, Світлана Кедик з Виноградова стала дипломантом за роман "Зіронька" для дітей-дошкільнят, а Маргарита Меденці з Мукачева стала дипломантом за вірш "Мій перший урожай" для дітей такого ж віку. Першу премію у номінації "П'єса для дітей" здобув ужгородець Олександр Гаврош за музичну драму "Цирк Іван Сили".

Це перша найвища перемога закарпатців у цьому престижному конкурсі, який проводився вже в одинадцяте. Хоча сам згаданий автор вже здобував три відзнаки "Коронація слова": друге місце за п'єсу "Ромео і Жасмин" (2007), диплом лауреата за п'єсу "В Парижі красне літо..." (2008), відзнаку "Вибір видавців" за дитячу повість "Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові щастя" (2010).

Сам Олександр Гаврош зізнається, що написав п'єсу "Цирк Іван Сили" на прохання Закарпатського обласного лялькового театру. Головний режисер театру Наталя Орєшнікова, коли прочитала дитячу повість про відомого закарпатського силача і циркового атлета Івана Силу, загорілася ідеєю поставити її на театральній сцені.

Обласний ляльковий театр, який є одним із кращих в України, вже почав працювати над постановкою п'єси Олександра Гавроша. Родзинкою вистави буде її жанр, адже це буде перший закарпатський мюзикл та ще й з ляльками! Прем'єру "Цирку Івана Сили" очікують уже у вересні.

Фото Романа Малко

"Група підтримки" - зліва направо Ірина Соловей, Андрій Любка, Олександр Гаврош, Роман Кабачій

Дивитися всі фото

Олександр Гаврош — класичний взірець якісного професійного письменника

Про його творчість серйозно заговорили у середовищі літературних критиків після того, як львівське «Видавництво Старого Лева» випустило у світ три захоплюючі повісті для дітей та юнацтва, пише газета "День". До речі, ці твори стали переможцями всеукраїнських книжкових конкурсів в останні роки і на сьогодні мають усі шанси потрапити до золотої скарбниці вітчизняної прози.

— Сорокаріччя — це новий рубіж у житті і творчості, представленій поетичною лірикою та повістями, п’єсами та публіцистикою. В якому із жанрів почуваєтеся найвпевненіше?

— Моя перша збірка вийшла не так давно — у 2004 році. Тому, як письменник, я ще себе шукаю. Думаю, що дитячі повісті про Івана Силу та розбійника Пинтю — вдалися. Про це свідчить не тільки перевидання та відзнака Всеукраїнського рейтингу «Кни-жка року», а й вдячні слова читачів. П’єса «Ромео і Жасмин» стала лауреатом «Коронації слова», тричі друкувалася, отримала вже кілька сценічних втілень. Тому мені поки що непросто окреслювати свою літературну стезю.

В житті приваблюють нові повороти.

— У вашому творчому доробку є кілька п’єс. Згадувана «Ромео і Жасмин», а ще «В Парижі красне літо...». На сцені яких театрів відбулась їх постановка? Які, на вашу думку, простежуються тенденції у сучасній українській драматургії, вітчизняному театрі?

— На жаль, в теперішньому українському театрі майже не представлена сучасна українська драматургія. Хоча останніми роками намітилися певні зрушення. Мене приємно вразили постановка «Ромео і Жасмин» у Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка та в Київському народному студентському театрі «Вавилон». Це було несподівано. Обидва режисери — Анатолій Канцедайло та Ірина Савченко прочитали п’єсу в журналі «Дніпро» і загорілися нею. Тож познайомився з ними фактично на прем’єрах. Найкращим підсумком такої заочної співпраці стала бурхлива реакція глядачів, які довго не відпускали акторів зі сцени після прем’єр. Отож сучасна українська драматургія існує і може бути успішною. На жаль, не створено жодних умов для її підтримки. Нині маю у своєму доробку п’ять п’єс, з яких кілька також зацікавили режисерів. Читати далі

В Києві відбулася церемонія нагородження конкурсу «Коронація слова 2011», повідомляє "Голос України". Цього року з’явилася нова нагорода — «За кращий дитячий твір» у кожній з чотирьох основних номінацій.

Акція зібрала понад 1000 гостей, причетних до літератури, кіно, театру, музики, а також журналістів.

Нагороди у конкурсі, зокрема, здобули: Вікторія Гранецька з Вінниці за роман «Мантра-омана», Оксана Радушинська зі Старокостянтинова Хмельницької області за роман для дітей 7—12 років «Зелен день, або Чарівні русалчині коралі», Дмитро Сухолиткий-Собчук з Києва за кіносценарій «Борода». Євген Чвіров з Енергодара Запорізької області нагороджений за сценарій для дитячого фільму «Острів здичавілих свиней», а відомий письменник з Ужгорода Олександр Гаврош за п’єсу для дітей «Цирк Івана Сили». Ірина Цілик з Києва відзначена за вірш для пісні про кохання «Скляний звіринець», киянин Микола Грабовський — за вірш для дитячої пісні «Я у мами помічниця». Варто нагадати, що у програмі «Коронації слова» були ще й спеціальні відзнаки. Їх отримали відомий кінорежисер Олесь Санін та письменниця Ірен Роздобудько за кіносценарій «Садок Вишневий» (до речі, Олесь Санін обіцяв зняти за ним фільм), а також киянка Марія Влад за вірш для пісні про кохання «Вітри».

В перервах між нагородженнями для гостей та учасників свята співали гурт «Гайдамаки», Злата Огнєвич, Тереза Франк, Лінара, Ілларія, дует Алли Попової і Анатолія Матвійчука зі щемливою піснею «Шевченкові слова». А також київська співачка Марієтта з надзвичайно гарною піснею «Зимова казка» дипломанта «Коронації слова» у «Виборі композиторів» 2009 року Юрія Кисіля.

Протягом цілого вечора не послаблювалась пружина інтриги творчого конкурсу. Разом з тим, одначе, у залі переважала затишна святкова атмосфера. Були тремтливі очікування, щасливі посмішки та урочистий настрій. А душі деяких переможців просто злітали до небес. Воно й не дивно, адже все це відбувалося на свято Вознесіння Господнього.

Всеукраїнський літературний конкурс «Коронація слова» розміняв другий десяток, повідомляє газета "День". Днями у столичному виставковому залі ACCO International відбулася ХІ церемонія нагородження переможців змагання. Понад дві сотні відзначених авторів, серед яких є відомі широкій читацькій аудиторії — Марія Матіос, Василь Шкляр, Володимир Лис, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко; п’єси, перевтілені у вистави: «Ромео і жасмин», «Повернення в нікуди», «Соло для двох», «Стежечка Святого Миколая», «Коли повертається дощ», «Скажена співачка з невідомим»; перший україномовний мюзикл «Глорія»; фільми «Ѓудзик» і «Темна вода» — такі «коронаційні» здобутки. І це далеко не повний перелік.

— Цей конкурс робить дуже багато, — відзначає директор Міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій ХАЛПАХЧІ. — По-перше, спонукає людей творити. Не можна ж писати тільки в шухляду. І про те, що у нас, подібно як кіно, немає сучасної популярної літератури, — вже не йдеться. Якраз «Коронація...» заповнила цю нішу. А щодо кіносценаріїв, то хотілось би, щоб вагомість премій стала такою, аби на переможців звернули увагу державні чи приватні установи, які займаються кіновиробництвом. Бо нові фільми потрібні! Крім того, наша країна так мало комунікує сама з собою. А тут довкола змагання спілкуються одні з одними письменники, видавці, літературні критики, режисери...

Оскільки господині й натхненниці «Коронації слова» Тетяні ЛОГУШ не вдалося прилетіти на урочистості із-за кордону, то «День» зв’язався з нею електронною поштою. Для того, щоб розпитати, так би мовити, про внутрішню кухню:

— Гадаю, нам вдалося створити цілий літературний рух, велику мистецьку спільноту однодумців, — написала Тетяна. — Наприклад, на засіданні журі присутні представники видавництв, кожне з яких, зрозуміло, має власне жанрове спрямування. Сказати б, «Нора-Друк» надає перевагу романтичній тематиці, а «Фоліо» — історичній, «Теза» — дитячій. Так-от, часто ті засідання схожі на біржові торги — настільки видавці сперечаються за твір, не знаючи ще, яке він посяде місце і хто автор. Наше внутрішнє життя дуже динамічне. Щороку авторитетне журі «підкидає» цікаві ідеї. Зокрема, цьогоріч з’явилася нова номінація — дитяча, виник розподіл на велику та експериментальну сцену в п’єсах.

Оскільки з року в рік збільшуються номінації й у кожній — по три переможці і лауреати, тож пропонуємо на сайті www.koronatsiya.com познайомитися з цьогорічними.

— Вся висока література проїжджає верхи на троянському коні масової літератури, — зазначає поважний літературознавець Тамара ГУНДОРОВА, — для того, щоб вона була цікава. Є, зрозуміло, література для гурманів. Але загальна тенденція — вона має бути читабельною. Завдяки конкурсу в Україні з’явився середній літературний пласт. Для мене «Коронація слова» — своєрідна творча лабораторія, за якою я давно спостерігаю.

— Якось я задумалася, чи є в тій же Росії подібний літературний конкурс — із червоною доріжкою, статуетками й поважними грошовими винагородами, — підсумовує письменниця Ірен РОЗДОБУДЬКО. — Не можу пригадати. Чи в Польщі? Ні. Тож прецедент створено!

На фото:

АНДРІЙ ХАЛПАХЧІ ВІТАЄ ДИПЛОМАНТА АНДРІЯ ТИМЧИШИНА ЗІ ЛЬВОВА (НОМІНАЦІЯ «КІНОСЦЕНАРІЇ»)

ОРГАНІЗАТОР «КОРОНАЦІЇ СЛОВА» ЮРІЙ ЛОГУШ (ЛІВОРУЧ) РАЗОМ ІЗ ПОЧЕСНИМ КЕРІВНИКОМ КОНКУРСУ, ВІДОМИМ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЕМ ВОЛОДИМИРОМ ПАНЧЕНКОМ

Фото Костянтина ГРИШИНА, «День»

Талановита людина — талановита в усьому. Цю істину підтвердив 29-річний електромонтер з Рівного Віталій Райнюк, що став лауреатом Всеукраїнського літературного конкурсу "Коронація слова" у категорії “Кіносценарії”, пише сайт "ОГО". Журі конкурсу нагородило хлопця за кінопародію "Переможці, або В бій ідуть одні дівчата (Третя частина)".

Свої перші спроби писати Віталій розпочав після служби в армії. У 2005 році, влаштувавшись на роботу електромонтером у ПАТ “AES Рівнеобленерго”, він не закинув улюблену справу, а продовжував присвячувати їй увесь свій вільний час. Згодом, дізнавшись про конкурс “Коронація слова”, хлопець вирішив надіслати туди свої роботи. Спершу, у 2007 році, ніякої відзнаки Віталій Райнюк не здобув, але не розчарувався, і вже 2008 року вперше став лауреатом конкурсу у категорії “П'єси” за твір “Божевільна бригада”. Наступної відзнаки довелося чекати більше двох років — диплом лауреата Віталій отримав за сценарій кінопародії на тему Другої світової війни "Переможці, або В бій ідуть одні дівчата", головними героями якої стали не солдати, а дві дівчини.

— Тема Другої світової війни зараз є актуальною, — розповідає рівнянин, лауреат “Коронації слова” Віталій Райнюк. — А кінопародія, на мою думку, є досить перспективним жанром.

Талановитий електромонтер додає, що пише кіносценарії пародій не лише на радянські фільми, а й на російські та американські. Щодо планів на майбутнє, Віталій зазначив, що й надалі планує надсилати свої роботи на “Коронацію слова” та інші українські та російські конкурси, а також на рівненський кінофестиваль “DVERY”.

На роботі про Віталія Райнюка говорять як про дуже скромну і добру людину, і гарного працівника.

— Він дуже скромний такий, ніколи не хвалився своїми успіхами, — говорить провідний інженер ПАТ "AES Рівнеобленерго” Павло Чуприна. — Сам ніколи не приносив своїх робіт, не просив почитати. Уже нам доводилось просити його дати почитати нам його твори.

Павло Чуприна зауважив, що творчість Віталія ніяк не впливає на якість його роботи, і відзначив, що він є дуже хорошим спеціалістом.

Всеукраїнський літературний конкурс «Коронація слова» продовжує шукати талановитих письменників. Вже в одинадцятий раз журі змагання нагородило найкращі романи, кіносценарії та п’єси. Нове десятиліття розпочалося з позитивних змін – тепер у кожній категорії окремо відзначають твори для дітей та юнацтва. Про це повідомляє "Радіо ЕРА" FM

Минулого року конкурс відсвяткував 10-річний ювілей помпезно та з розмахом. Номінантів та дипломантів було не злічити, ще й організували окрему відзнаку «Гранд коронацію», для тих, хто вже перемагав. Ювілейна церемонія нагородження була справді яскравою, чого не скажеш про цьогорічну. Помилки ведучих та нестиковки у сценарії і як наслідок - неприємні паузи на сцені. Через надмір концертних номерів оголошення переможців насправді були довгоочікуваними. Зрештою, основне завдання – нагородити лауреатів, але і тут виникали неприємні ситуації. Виходили з них по-різному, екс-довгоносик та шоумен Віктор Андрієнко, помилку перетворив у жарт. Втім, призи знайшли своїх героїв - тож імена нових письменників незабаром з’являться на обкладинках книг. За словами експертного журі якість творів, які надсилають на конкурс, зростає.

«У нас здається немає авторів, як тільки один раз видалися. Я говорю зараз про романи. Читаючи ці твори ми бачимо - вони ростуть, з кожним роком стають кращими і кращими», - сказав засновник конкурсу Юрій Логуш.

Якщо тим, хто пише романи, важливо аби твір був надрукований, то автори кіносценаріїв та п’єс прагнуть, щоб їхні герої жили на екранах й театральних сценах. Спеціальну відзнаку отримали відома письменниця Ірен Роздобудько та режисер Олесь Санін за сценарій «Садок Вишневий», ну а першу премію в цій номінації здобув Дмитро Сухолиткий-Савчук за твір «Борода». Володар першої премії за п’єсу для експериментальної та камерної сцени Павло Ар’є свій твір «Людина у підвішеному стані» написав про український театр.

«Ця п’єса про життя та про український театр, про театр як явище. Там є все - кохання, ненависть, зрада і божевілля. Ця п’єса написана на оголеному нерві», - додав переможець.

Номінацію романи організатори називають «королівською» - адже володар першої премії отримує найбільшу грошову винагороду і безліч перспектив. Цьогоріч найкращим романом став твір «Мантра-омана» вінничанки Вікторії Гранецької. Авторка на перемогу сподівалася, але коронованою письменницею себе не уявляла.

«Я була переконана, що буду просто серед дипломантів. Я ще до кінця не уявила, що значить ця перемога, які це буде мати наслідки. Знаю тільки те, що я збираюся працювати, писати далі книжки. зараз уже працюю над наступним твором» - сказала Вікторія Гранецька.

«Коронація слова» відкриває нових українських письменників, робить усе для видання та просування творів у книжковий простір. І це основне завдання і місія конкурсу. Ну а щодо проведення церемонії нагородження, організаторам варто подумати над зміною формату її проведення, та перейти від пафосу до справді королівської скромності.

У столиці України в четвер увечері визначили переможців Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова», повідомляє "Радіо Свобода".

Уже 11-й рік поспіль журі конкурсу обирає найцікавіші тексти. А приймаються до розгляду твори українською мовою, які раніше ніде не публікувалися. Серед імен, які відкрило це змагання – Ірен Роздобудько, Марина Гримич, Андрій Кокотюха.

«Коронація слова» щороку обирає найкращих літераторів у чотирьох номінаціях – «Романи», «П’єси», «Кіносценарії» та «Пісенна лірика про кохання». Цього року з’явилася ще й нова, окрема відзнака – «За кращий дитячий твір» у кожній із цих номінацій.

Першу премію в номінації «Романи» за книжку «Мантра омана» отримала Вікторія Гранецька з Вінниці.

Найкращою п’єсою журі визнало драму Павла Ар’є «Людина у підвішеному стані». Вона розповідає про український театр і написана, за висловом самого автора, «на оголеному нерві».

Переможцем у номінації кіносценарій став Дмитро Сухолиткий-Собчук за сценарій «Борода», а в номінації пісенна лірика перемогла Ірина Цілик.

Боротьба видавців за деякі твори вже почалася

Цього року призовий фонд складає 170 тисяч гривень – на 50 тисяч гривень більше, ніж торік. Переможець у номінації романи отримує 20 тисяч гривень. А кожен із сорока дипломантів – по тисячі.

Щороку на конкурс приходить все більше творів. У 2011-му – журі довелося прочитати понад 6000 рукописів. (Однак імена їх авторів експертам були не відомі аж до церемонії нагородження). Тепер ці твори пропонуватимуть видавництвам, кінопродюсерам, кіностудіям і театрам, говорить Юрій Логуш, ініціатор та засновник «Коронації слова».

«Практично всі, хто здобувають першу, другу, третю премії – скоріше чи пізніше – видаються, особливо серед романів, – каже він. – Також ставляться п’єси. Це ж, очевидно, складніша справа через стан театрів та потреби фінансування. Твори дипломантів так само видаються, і навіть ті твори, які не потрапили до журі. Ми відкриваємо свої архіви і видавці вільно можуть обирати, кого друкувати».

Результатом існування конкурсу вже стало видання понад ста романів. Також у світ вийшли екранізації творів Ірен Роздобудько й Андрія Кокотюхи – переможців конкурсу минулих років.

Організатори говорять, що за деякі праці цьогорічних номінантів уже йде запекла боротьба між видавцями.

2 червня відбулася 11 церемонія нагородження лауреатів та дипломантів Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». Фоторепортаж сайту "Літакцент". Усі фото - Роман Малко.

Вікторія Гранецька — лауреатка першої премії в номінації «Романи»

Юрій Логуш — Голови Правління «Kraft Foods Ukraine»

Дитяча письменниця Марина Павленко

Дивитися далі

Питання "Кого коронують цього літа?" мучить багатьох. До 2 червня залишилося менше лічені дні, а роль "коронованої особи "Всеукраїнського літературного конкурсу "Коронація слова" хотіли б приміряти на себе багато літераторів.

І справа навіть не в грошовій премії, яку щороку отримують щасливі переможці, а в тому, що "Коронація слова" - це чудовий старт для початківців і прекрасна можливість нагадати про себе для відомих літераторів, таких як Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько , Люко Дашвар. Ці письменники вже, як то кажуть, "відбулися" проте продовжують надсилати свої рукописи на суд поважного журі "Коронації". Яким же буде склад журі у нинішньому році? І хто приміряє на себе корону переможця? Про це, як і про багато іншого, ми дізнаємося другого червня. У той хвилюючий момент, коли підніметься важка театральна завіса, і ведучий оголосить про урочисте відкриття 11-ої церемонії нагородження літературного конкурсу "Коронації слова-2011".

Оригінал статті

Упродовж 10 років існування Всеукраїнський літературний конкурс "Коронація слова" надав можливість дістатися до свого читача 261 автору, зокрема й цьогорічним переможцям. Про це повідомила куратор номінації "Романи" конкурсу "Коронація слова" Юлія Джугастрянська на прес-конференції в УКРІНФОРМі.

Вона сказала, що цьогоріч з'явилася дитяча номінація, де обиратимуть кращий прозовий твір для дітей, кращу пісеньку та дитячу п'єсу. Вона наголосила: завдяки цій номінації читачі зможуть дізнатися нові імена не лише тих авторів, які пишуть для дорослих, а й тих, які пишуть для дітей.

"Цей конкурс завжди єднає не лише письменників, а й критиків, видавців та читачів", - підкреслила Ю.Джугастрянська.

Засновник конкурсу "Коронація слова", голова правління компанії "Крафт Фудз Україна" Юрій Логуш зазначив, що цей конкурс показує культурологічну моду нашого суспільства, він є помітною подією в українській літературі.

Як передає кореспондент УКРІНФОРМу, цьогоріч на розгляд читача "Коронація слова" презентувала такі романи-здобутки: "Фіолетові діти" грецькою мовою Маріанни Малиної, "Надія: сплутані пазли" від сестер Світлани Горбань та Наталі Лапіної, "Арахнофобія" від дипломанта цьогорічного конкурсу Юрія Сороки, а також роман "Пророчиця" від Андрія Кокотюхи.

Взявши слово, письменник Андрій Кокотюха висловив думку, що чи не найважливішим для автора є тираж, адже кожен його читач чи покупець є своєрідним однодумцем. Він проголосив: "Писати для простого читача означає - писати простими словами про складні речі. Принаймні я намагаюся це робити. Кажуть, у мене виходить", - резюмував А.Кокотюха.

Оригінал статті читайте тут

Фото - УКРІНФОРМ

Дара Корній – це творчий псевдонім. Так письменниця розділила творчість і буденне життя, де її знають як Мирославу Замойську. Тернополянам, які в середу, 11 травня, завітали до книгарні "Є" письменниця презентувала свою книгу - переможницю "Коронациї слова" "Гонихмарник", повідомляє сайт NTER.NET.UA.

Дара Корній народилася на Волині, і саме з Волині починається дія її роману "Гонихмарник". А зараз живе у Львові, де ця дія продовжується. Закінчила Українську академію друкарства. Пише також дитячі твори. За її словами, "Гонихмарник" - її перший "дорослий" роман, хоча головними героями його є підлітки, і читачами, мабуть, також.

Дивитися відео з презентації.

Оригінал статті читайте на сайті видання "Літературна Україна"

— Не так дзвінок до Луцька представника «Коронації слова» Миколи Кравченка, як його слова були несподіваними:

— Вас хочуть бачити у Донецьку... Ні, цього разу не групова поїздка, а просять приїхати саме Вас, бо читали Ваше «Століття Якова», ну й про хобі — самодіяльне прогнозування погоди начувані. Поїдете?

Звичайно, я поїхав. І не шкодую, бо три дні перебування в Донецьку, Маріуполі, Горлівці були наповнені цікавими зустрічами, змістовним спілкуванням. Сприяв цьому насамперед донеччанин Станіслав Федорчук — молодий талановитий публіцист, політолог, громадський діяч, який зустрів рано-вранці на донецькому вокзалі й супроводжував у мандрівках шахтарським краєм. Він, як і багато інших 20—30-літніх і молодших донеччан, з якими довелося спілкуватися, спростовували розповсюджену на Волині і Галичині думку, що на Донбасі україномовні, проукраїнськи налаштовані мешканці — то в основному переселенці з Західної України, колишні вивезенці й політв’язні, котрі тут оселилися, або їхні діти. Федорчуки — корінні, місцеві, й таких тут багато, хто завжди спілкувався рідною українською або ж перейшов остаточно на неї на початку дев’яностих минулого століття.

Лекція і майстер-клас із студентами трьох курсів кафедри журналістики філологічного факультету Донецького національного університету, зустріч із працівниками Донецького художнього музею, який очолює інтелектуалка і патріотка Галина Чумак, презентація в Донецьку роману «Століття Якова» — то перший день. Під час спілкування з майбутніми журналістами і філологами їх цікавило, як народжувалися мої «Життєві історії», друковані в газеті «Волинь», багато з яких потім переплавились у твори художні. А на презентації «Століття Якова» я здивовано відзначив, що доля поліського селянина Якова Меха, про яку йдеться в романі, виданому харківським «Клубом сімейного дозвілля» (!), цікава донеччанам. І не перешкоджає цьому навіть те, що мої герої розмовляють західно-поліським діалектом, чого побоювалися деякі колеги-письменники. Шкода, що примірників було мало, але кількість замовлень, які отримав Стас Федорчук, радувала. Як і те, що люди охоче купували (як і в Маріуполі та Горлівці) мої романи «Камінь посеред саду» і «Графиня», видані нашим луцьким видавництвом «Твердиня». Письменницько-книжкова «експансія» з Волині на Донеччину вдалася.

12 квітня видавництво «Нора-Друк» презентувало нову книжку Ірен Роздобудько «Мандрівки без сенсу і моралі» та новий диск барда Ігоря Жука «Лист», повідомляє сайт "Буквоїд".

АУДІОЗАПИС ВЕЧОРА

Як розказала директор видавництва «Нора-Друк» Елеонора Сімонова, нова робота Ірен Роздобудько вийшла у серії «Мандри», у якій вже виходили оповіді Максима Кідрука та Лесі Ворониної. Власне, «Мандрівки без сенсу і моралі» про те, що «світ малий», та пропонує змінити картинку і відкрити двері до іншої реальності.

Робота ж Ігоря Жука - це 24 пісень на новому диску, назву якому дала пісня-лауреат конкурсу «Коронація слова» 2010 року в номінації «Пісенна лірика про кохання». Сам автор каже, що це - перша його «доросла» дорога. Дотепер він тиражував диски у домашніх умовах. Повний тираж у продажу з´явиться за місяць-два.

Ірен Роздобудько

Крайня справа - Лариса Денисенко

Ігор Жук

Елеонора Сімонова

Фото: Вікторія Руденко

У вівторок у прес-центрі «Закарпаття» говорили про драматургію. До прес-центру «Закарпаття» завітали Ольга Мурашко, театрознавець, та Олександр Гаврош, автор п’єси «Ромео і Жасмин», яку представлятиме в рамках «Березневих котів» київський студентський народний театр «Вавилон».

Олександр Гаврош кількома штрихами представив гостю, яка є куратором Всеукраїнського конкурсу "Коронація Слова" у номінації "драма", найпотужнішого літературного конкурсу рукописів і єдиного конкурсу драматургії в Україні. Відтак Ольга Мурашко розповіла про власне п'єсу "Ромео і Жасмин", яка вже ставилася на двох професійних сценах (Дніпропетровській та Львівській) та одній народній (студентський народний театр "Вавилон" з цією п'єсою здобув перше місце на Всеукраїнському з'їзді студентських і народних театрів в Ірпіні в червні минулого року). "П'єса потрапила на "Коронацію слова" в один з перших років, коли "Коронація" вже проводила драму, – розповіла пані Ольга, – тому що конкурс розпочався вже 11 років тому як конкурс романів і кіносценаріїв. В Києві відбулося дуже цікаве голосування і п'єсі "Ромео і Жасмин" не вистачило 1 голосу, аби вона посіла перше місце". Відтак, як розповіла Ольга Мурашко, ужгородська п'єса отримала своє друге місце, пролежала в Києві два роки, була опублікована в журналі "Дніпро" і згодом у Харкові потрапила до рук головного режисера Дніпропетровського театру ім Шевченка Анатолія Камцедаєва, який і поставив п'єсу на великій академічній сцені. Вистава пройшла з великим успіхом і аншлагом. Однак першими її поставили студенти з театру "Вавилон" (який існує при інституті Драгоманова), які і привезуть виставу в суботу в Ужгород, аби показати її в рамках фестивалю "Березневі коти". Ужгородці зможуть подивитися її цієї суботи, 27 березня, о 17 годині в Ляльковому театрі.

Звісно ж розмова з гостями торкнулася і стану сучасного театру в Україні. Таке явище, як "самодіяльний театр" сьогодні дуже поширене в цілому світі, в той час, як у нас такого нема. Театральна ситуація загалом не вельми втішна. На думку Ольги Мурашко сьогодні українському театру бракує експериментальної сцени, яка є приміром у Білорусі, бракує "хуліганства в хорошому розумінні слова". В Україні ж відбуваються поки що лише окремі акції і є окремі фанати, які організовують театральні фестивалі тощо. "І поки немає сучасної драматургії, – сказала театрознавець, – а драматургівя – це фундамент театру, то в нас так усе й залишиться. Допоки в нас нема експерименту, поки не почнем шукати нові форми, нічого не зміниться", – додала пані Ольга.

Оригінал статті

Письменники читають книжки із захоплюючими сюжетами, сильними характерами, глибокими почуттями. Приказка «чукча нє чітатєль, чукча пісатєль» наших письменників не стосується. Вони читають, і то багато, та ще й на прохання «ВЗ» дають поради, на що варто звернути увагу.

Анна Багряна: «Музей невинності» вчить любити по-справжньому»

Раджу тим, хто ще не читав, «Музею невинності» Орхана Памука. Це історія одного великого Почуття, яке опинилося під гнітом суспільних і релігійних обмежень. Історія трагічна, сумна, але водночас і дуже світла, сповнена дивакуватої ніжності, пронизана щирістю головного героя. Автор володіє надзвичайним умінням – проникати в найглибші глибини людської душі, при цьому нікого не засуджує і нікому не співчуває. Лише майстерно передає, показує, відкриває...

Мені здається, цінність цього твору полягає насамперед у тому, що він може навчити кожного з нас (незалежно від національності, віросповідання й віку) любити по-справжньому. А ще – завжди цінувати коханих людей.

Коли читала, плакала.

Олександр Гаврош: «Відкриваю для себе українську дитячу класику»

Останнім часом читаю переважно літературу для дітей. Це пов’язано не тільки з тим, що сам її пишу, а й з тим, що веду серію «Українська дитяча класика» у видавництві «Грані-Т». Серед останніх приємних відкриттів — морська проза для юнацтва Леоніда Тендюка «Атол Туамако» та «Всесвітні походеньки капітана Небрехи» Юрія Ячейкіна – гумористично-космічний український Врунгель. Обидва корифеї ще живі, але про них майже нічого не чутно. А шкода, бо їхні книжки по-своєму неповторні. Навіть того, що маємо, не вміємо ні зберегти, ні подати.

Серед актуальних сучасників виділив би зі свіжопрочитаного «Джури-характерники» Володимира Рутківського та дві книжки Олекси Росича «Джовані Трапатоні» і «Отто, принц львівський». Це дуже добра дитяча проза, яка, впевнений, буде одним із канонів української дитячої літератури.

В есеїстиці вразили дві книжки польських журналістів «Газети виборчої» Маріуша Щігела «Готленд» та Кшиштофа Варги «Гуляш із Турула». Перша розповідає про Чехію, друга – про Угорщину. Це те, чого дуже бракує нам: власний погляд на сусідів. Причому – несподіваний, аргументований, іронічний. Отримав справжню насолоду від цих книжок. В поезії втішався збіркою Мар’яни Савки «Тінь риби».

І, ясна річ, радію за земляків-закарпатців. Торік вийшли вдалі книжки Ірисі Ликович, Мар’яни Нейметі, Оксани Луцишиної, Сергія Федаки, Мирослава Дочинця, Петра Мідянки, що підтверджує становлення «закарпатського феномену».

Читати все на сайті "Виского замку"

"Коронація слова" презентувала у середу книги, що стали переможцями конкурсу 2010 року. Це п'ять видань, що вийшли 2011-го та наприкінці минулого року, зазначила на прес-конференції в УКРІНФОРМі президент Міжнародного благодійного фонду "Мистецька скарбниця", натхненниця "Коронації слова" Тетяна Логуш.

"Конкурс "Коронація слова" у 2011 році діє, перспективи видання книжок поліпшуються постійно. Я би сказав, що наші результати стають дедалі вагомішими - сьогодні ми представляємо конкретні приклади. І немає причин думати, що майбутнє виглядатиме інакше", - підкреслив віце-президент Крафт Фудз, засновник "Коронації слова" Юрій Логуш.

П'ять презентованих нині книжок: "Із сьомого дна" Ярослави Бакалець та Ярослава Яріша (видавництво "Клуб сімейного дозвілля") - перша премія у номінації "романи"; "Орлі, син Орлика" Тимура Литовченка ("Фоліо") - друга премія у номінації "романи"; "Чорнобильська комедія" Сергія Мирного ("Структури Гармонії") - третя премія у номінації "кіносценарії" (сценарій був допрацьований у формат роману); "Привітаноньки" Іляни Корнєєвої ("Світ Успіху") - дипломант у номінації "пісенна лірика про кохання"; "Обре, сховайся добре" Костянтина Когтянца ("Фоліо") - диплом "Вибір видавців".

Книжки представляли їхні автори та видавці. За словами Ярослави Бакалець, яка написала роман "Із сьомого дна" разом із своїм племінником Ярославом Ярішем - це історія про останні дні життя Богдана Хмельницького, завзяту містичну боротьбу за Козацьку Україну, козаків, які оживають для боротьби із потойбіччям. "У мене був багатий матеріал про Богдана Хмельницького, а Ярослав, який уже має п'ять творів, вніс у нього свою бурхливу фантазію", - сказала вона.

"Ми вирішили поєднати містику й історію. Багатьом твір сподобається описами битв та інтриг, що відбувалися в період, який ми знаємо під назвою Руїна. Іншим - містикою чи еротичними сценами", - зазначив Ярослав Яріш. Роман називається "Із сьомого дна", тому що головні герої твору - представники нечистої сили, пояснив він.

"Клуб сімейного дозвілля" співпрацює з "Коронацією слова" вже чотири роки, зазначила головний редактор видавництва Світлана Скляр. Наразі видано історичні романи "Століття Якова" Володимира Лиса ("Гранд Коронація слова - 2010") та "Із сьомого дна" - перший з них накладом у 13 тисяч примірників, другий - у 10 тисяч, обидва успішно розпродуються, підкреслила вона.

За словами автора роману "Орлі, син Орлика" Тимура Литовченка, написати цей твір його спонукало те, що "багато говорять про батька - Пилипа Орлика і мовчать про сина". "Тим часом Григор Орлі мав чимало чеснот і талантів, зробив шалену кар'єру при французькому королівському дворі і загинув за один щабель від того, щоб стати маршалом Франції", - розповів письменник.

За словами автора "Чорнобильської комедії" Сергія Мирного, він написав історію непростого, цікавого кохання. "За нею стоїть мій особистий погляд на чорнобильські події, мій особистий досвід - як людини, яка в перші місяці аварії була там офіцером радіаційної розвідки, і як професійного еколога, дослідника Чорнобиля. Цей досвід говорить, що, незважаючи на домінуючу думку про Чорнобиль виключно як про трагедію, насправді він є перемогою українського народу і його треба репрезентувати як такий", - сказав він. Письменник додав, зокрема, що його твір є своєрідним популярним підручником виживання в сучасному техногенно і радіаційно небезпечному світі і складних умовах життя взагалі.

Костянтин Когтянц написав фентезі. "Обре, сховайся добре" - є досить оригінальною книгою. Вона написана в жанрі, якого я досі в Україні не бачив і який визначаю як жульвернівське фентезі", - сказав автор. Він підкреслив: своєю заслугою вважає те, що ввів до роману українську демонологію.

Валентина Пащенко, КИЇВ. 16 лютого 2011 року.

Фото Олега Шинкаренка

У львівській книгарні «Є» відбулася літературна зустріч з лауреатами популярного літературного конкурсу «Коронація слова». Про творчі пологи своїх «коронованих» творів розповіли письменники Ярослав Яріш, Дара Корній та Володимир Лис. Спеціальними гостями вечора стали імениті автори Галина Пагутяк та Галина Вдовиченко.

Зустріч зорганізувало харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля», з якого вийшли у світ твори вищезгаданих лауреатів «Коронації слова». «Наше видавництво вже четвертий рік співпрацює з «Коронацією», - розповіла головний редактор «Клубу сімейного дозвілля» Світлана Скляр. - Головною літературною тенденцією року став успіх історичних романів. Прикладом цього є перемога у «Коронації слова-2010» історії про останні дні життя Богдана Хмельницького «Із сьомого дна» Ярослави Бакалець та Ярослава Яріша».

Перед виходом у світ твір «Із сьомого дна» потрапив на стіл до відомої письменниці Галини Пагутяк, яка і написала передмову до роману. «З перших сторінок твір вразив цікавим поєднанням несподіваного та трагічного, - поділилась враженнями Галина Пагутяк. - Описаний період великої руїни наштовхує на думку, наче справді нечиста сила втрутилась в долю молодої держави. У романі присутнє добре чуття історії. Тут немає дешевого патріотизму. Точно розставлені всі акценти».

«Із сьомого дна» - перша моя спільна робота із Ярославою Бакалець, - сказав Ярослав Яріш. - Моя тітка виношувала ідею цього роману ледь не півжиття. Сама писала світлі сторінки історії. Переді мною ж постало завдання висвітлити криваво-містичні епізоди твору. Такі романи потрібні. Доки не почнемо святкувати свої перемоги, не станемо нацією».

Лауреатом «Коронації слова» став також твір львівської письменниці Дари Корній «Гонихмарник». Після його виходу у світ Дара здобула неофіційне звання «української Стефані Майєр». «Моя донька зачитувалась вампірськими сагами Майєр і щоразу із запалом переказувала мені їх сюжети, - зізналась Дара Корній. - Мене злило те, що українські підлітки захоплюються чужоземною містикою, не знаючи, наскільки потужнішим є пласт української міфології. Вирішила довести, що рідна фантастика може бути кращою за світову».

«І вам це вдалося, – підхопила Галина Вдовиченко. - Стефані Майєр вам не конкурент. Книга «Гонихмарник» пронизана рідним українським міфологічним світом. Відчувається, що твір писала львів’янка, адже дух львівських вуличок - всюди. Та найбільшою цінністю «Гонихмарника» є його мова. Присутність волинського діалекту є своєрідним обрамленням твору».

Іменинником вечора став твір відомого письменника Володимира Лиса «Століття Якова», який став кращим твором за всю історію конкурсу. Письменниця Оксана Забужко у своїх останніх публікаціях та виступах радила прочитати цей твір кожному. За її словами, з таким багажем можна подаватись на Шевченківську премію.

«Майже тридцять років писав твір «Століття Якова» в уяві, - розповів Володимир Лис. - Наче у персоні Якова немає нічого героїчного. Це непоказна, некрасномовна людина. Але його героїзм прочитується у ставленні до життя, родини, односельчан... Він готовий вбити заради правди. Хотілось показати просту людину і її життя, як воно є».

Високий Замок, Фото автора

Розмовляти з сьогоднішньою гостею Майдану надто цікаво й водночас непросто, адже Міла Іванцова – людина різнобічна, «багатовимірна», що мислить й висловлюється оригінально й схильна до парадоксів.

За дипломом ми з моєю співрозмовницею до певної міри колеги – обидва свого часу закінчили катедри французької мови: я – в Дрогобичі, Міла – в столичному педінституті імені Драгоманова. Не цурається Міла й журналістики, тож і тут маємо чимало спільного.

А ще моя візаві – відома поетка, новелістка й романістка. А ще – малярка (авторка дивовижного розпису на склі), перекладачка, фотограф, колекціонер (багато років збирає старовинні чавунні праски), неабиякий кулінар (і практик, і теоретик).

В літературу Міла Іванцова прийшла доволі пізно. Перша книга «Странная штука – жизнь» (письменниця пише російською і українською) вийшла 2002 року в київському видавництві «Нора-принт» (сьогодні «Нора-Друк»), увійшли до неї оповідання та розділ поезії. Згодом, 2006 року, в Ніжині побачив світ «Процент треугольного счастья» – зібрка оповідань. 2009 року роман «Родовий відмінок» став дипломантом престижного конкурсу «Коронація слова». Торік цей твір називали серед двадцяти найкращих українських книг минулого року. Широкий розголос і популярність отримав виданий 2010-го роман «Вітражі». (обидва романи були представлені на конкурсі «Книга року БіБіСі» 2009 та 2010 років)

Поезії та проза Міли Іванцової друкувалися в літературній періодиці України, Росії, Ізраїлю, Німеччини, Естонії, Нової Зеландії. Наша співрозмовниця має власний блоґ на сайті «Сумно», а також – власний інтернет-сайт.

Своїм кредом наша гостя вважає слова «Жити мені цікаво. Гадаю, що життя – це подарована тобі посудина, а ось чим її наповнити, – залежить лише від тебе».

Майдан: Якось Ліна Костенко написала: «Здається і часу не гаю, а не встигаю, не встигаю…» А Ви завжди встигаєте і як вам це вдається?

Міла Іванцова: Не завжди. У мене забагато бажань та планів. Але, коли ти чимось захоплений, – неодмінно знайдеш для цього час! Взагалі – я пунктуальна людина – особливо, коли маю зобов’язання. Проте ненавиджу цейтноти.

Читати інтерв'ю далі

Читати оригінал інтерв'ю на сайті дрогобицької інтернет-газети "Майдан"

Андрій Хабаров, "Дзеркало Тижня"

Напередодні новорічних свят у Павутині як на дріжджах почала підходити інформація: в Україні з’явився «стахановець» книжкової індустрії, письменниця Люко Дашвар. Її томи (під завісу десятирічки) розлітаються в країні як смажені пиріжки сумарним накладом під 180 тис. примірників. Відразу чотири твори — «Мати все», «Село не люди», «Молоко з кров’ю», «Рай.Центр» — посіли перші чотири позиції в нібито об’єктивних рейтингах «тиражності» (52 тис. примірників тільки одного її роману «Мати все»).

«Ми хотіли вас привітати із цим рекордом... Це правда, що...» — «Так, звісно». — «Ні-ні, ми віримо, певна річ, хоча й джерела бувають різні...» — «Усе так і є. Тиражі вказано правильно». — «От і прекрасно! Перед Новим роком заведено запитувати про творчі плани. Ірино, загалом як дихається, про що пишеться?..» — «Пишеться... Про що? Можу повідомити лише конфіденційно... Не для преси...» — «Так-так, зрозуміло, всі письменники марновірні...»

Ірина Чернова (у миру) і Люко Дашвар (на книжкових обкладинках) — тобто «одна в двох» — народили(а)ся через день після Першотравня і через рік після смерті Йосипа Сталіна в славному місті Херсоні.

Тато: інженер-проектувальник.

Мама (сім класів освіти): все життя гарувала на заводі, виготовляючи світильники. Хай буде світло!

Перший фах Ірини (згодом Люко) — інженер-механік прядильного виробництва. Неймовірно шкідлива для здоров’я професія. Якщо пам’ятаєте фільм «Кримінальний талант» з Олександрою Захаровою, то там героїні-прядильниці (нижча ланка виробництва) досить жорстко й небезпечно рвали жили на роботі... Її збираються направити в Чечню, у Грозний: «піднімати виробництво». Відмовляється! Можливо, ця відмова убезпечила її від долі «кавказької полонянки». 

"Там, у найсвятішому місці Тибету, я зняв на відеокамеру дивний для європейця, заворожуючий хід пілігримів. Вони зосереджені на своєму русі, під час якого навіть необхідне стає зайвим. У довгому шкіряному фартусі, з цупкими надійними рукавицями-капцями на долонях. Раз-здіймають руки долонями докупи над головою. Два-руки на рівні підборіддя. Три-перед грудьми, де серце. Стають на коліна, спираються долонями об землю, лягають долілиць, витягуючи руки перед собою, піднімаються, роблять крок уперед. І знову усе спочатку: стулені долоні над головою, на рівні обличчя, біля серця... На коліна... Пілігрим просувається вперед лише так - ліг-встав-крок, ліг-встав-крок...Монотонний та усвідомлений рух.

одним із них, що має назву "Тамдевін", Галина Вдовиченко перемогла в конкурсі "Коронація слова" і за короткий час опинилася на хвилі популярності. Про неї почали писати, шукати з нею зустрічей, дарувати друзям "Пів'яблука", обов'язково з автографом авторки. Її твори стали предметом дискусій у літературних колах Львова і не тільки...

Письменниця переконана, що українську книжку треба популяризувати, розповсюджувати, презентувати. З цією метою вона об'їздила майже всю Україну.

Ми зустрілися в одній із затишних львівських кав'ярень. Ще кілька хвилин Галина розмовляла по телефону, а я спостерігала за нею збоку. Рідкісна в наш час делікатність, інтелігентність, проста вишуканість і вишукана простота, якийсь особливий шарм були у всьому: у манері говорити, запитувати, слухати, навіть мовчати. Від неї ішов спокій, впевненість, виваженість, сильна енергетика, спрямована виключно на позитив. Поступово я відчувала, що добре заряджені флюїди переходять і до мене, - і я вже у полоні харизми Галини Вдовиченко.

Вона закінчувала розмову, а я піймала себе на думці: Галина пізнала і зрозуміла щось, чого не знаю я та й, мабуть, не знаєте і ви. Людина, одержима творчістю, перебуває одночасно в кількох паралельних світах і реаліях, проживає не тільки своє життя, а ще і життя своїх літературних героїв. І я зовсім не впевнена, чи вони відпускають її після того, коли поставлена остання крапка в текстовому матеріалі. Саме з цього і почалася наша розмова...

26-27 листопада Кривий Ріг відвідав один з переможців Коронації слова 2009 – Максим Кідрук. Письменник-мандрівник провів декілька презентації своїх книжок, зокрема у Криворізькому державному педагогічному університеті. Запросила його у наше місто мистецька діячка Даринка Квітка. Пропонуємо вам інтерв’ю з Максимом Кідруком, яке підготувала студентка 1го курсу факультету української філології КДПУ -  Яна Іщенко.

Із самого дитинства у наших геніальних голівоньках народжуються Мрії. Звичайно, з часом ми наповнюємо свій мозок усілякою всячиною, дорослішаємо, вивчаємо нове і його ж забуваємо. Проте, ніколи не виходить із голови оте ЩОСЬ, яке так давно вже тривожить серце, достукується до найпотаємніших його глибин… Дехто просто забиває молотком буденності дитячі зворушення подалі, щоб не муляло. Але є такі особистості, які прислухаються до своєї Мрії, дають їй можливість побачити сонце і зробити ковток свіжого повітря. Саме такою людиною є Максим Кідрук – невтомний мандрівник, автор пригодницьких романів.

- Максиме, ти за фахом інженер. Будучи студентом, чи взагалі міг мріяти про те, що у майбутньому будеш писати книги, тимпаче романи?

- Так, я мріяв. У душі постійно хотілось бути письменником. На той час, коли я був ще студентом, це було нереально, просто маячнею. Якби я тоді сказав комусь, що мрію і хочу писати, мене б просто висміяли і дивилися як на ідіота. Зараз усе трохи змінилось. Були перші прецеденти, адже якщо ти пишеш дуже класно, з тобою працює команда (літ. агент, піарщики тощо), а книги продаються нормальними тиражами і, в принципі, на цьому можна заробляти такі-сякі гроші. Фактично зараз, із впевненістю, можу сказати, що став письменником. Ще задовго до того як покинути аспірантуру, я залишив свою долю фірми, яку мав з компаньйоном у Києві і зараз живу лише за рахунок того, що подорожую і пишу книги.

Викладач Житомирського державного університету, доцент кафедри практичної психології Вікторія Горбунова стала лауреатом премії «Вибір видавців» «Коронації слова-2010» за роман «Мрія про Маленьке життя».

Талант завжди вражає. Книга Вікторії Горбунової «Мрія про Маленьке життя» дійсно вразила мене до найбільших сердечних глибин. Пробігши очима перші рядки, я вже не міг ні на хвилину відірватись від тексту. А потім була майже безсонна ніч, здивовані погляди дружини і її тихе запитання: «Що це з тобою сьогодні?». «Що зі мною? Не знаю…»…

Володимир Шинкарук

– Вікторіє Валеріївно, як Ви почали писати свою «Мрію»?

– Книжка писалася ще з 2005-го року, як і «Записки шкільного психолога» (перша книга Вікторії Горбунової – Авт.). Але «Записки» видали трохи раніше. Не було задуму видавати книжки. Просто писалося. А після того, як я закінчила «Записки», Віталій (чоловік Вікторії Валеріївни, кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології – Авт.) розіслав тексти до різних видавництв. У результаті прийшли три листи-відповіді. Але першою була пропозиція від видавництва «Нора-Друк», тому там і видавали.

Із цим видавництвом ми уклали ще один контракт. Приємно, що вони вже вважають мене своїм автором. Зараз їхній редактор працює над третьою моєю книжкою, яка має вийти за місяць-два. Видавництво обіцяє, що після виходу третього видання буде навіть велика презентація у нашому університеті.

– Ви психолог. Тож чи є у ваших художніх книжках частка психологічного аналізу?

– Це не наукові книжки. Перша – «Записки шкільного психолога» – писалася для студентів, оскільки вони планують працювати шкільними психологами, а що це таке на практиці уявляють собі не дуже. Адже у підручниках можна прочитати якісь програмні речі, реальності в них не знайдеш. Хотілося хоча б орієнтовно описати, що на них чекає. Так вийшла художня книжка. Щодо «Мрії про Маленьке життя», то там просто переживання. І не тільки мої. Я навчаюся психотерапії, консультуванню, працюю з клієнтами, займаюся в терапевтичних групах сама як клієнт. Тому це мої переживання та переживання учасниць і учасників власне цих терапевтичних груп.

– Раніше у Вас були спроби писати будь-що?

–Я зіпсована, напевно, своєю родиною. У мене одна бабуся – російський філолог, кандидат наук, яка вчила мене читати і писати російською. Інша бабуся – звичайна сільська вчителька, але я її поважаю за те, що вона казала: «Вчителька має ходити за собою, а не за коровою». У нас ніколи не було господарства. Бабуся багато читала і привчала до цього мене. Підлітком я писала багато віршів. Їх навіть друкували у житомирських газетах.

Як все почалося, я зараз пригадати не можу. Адже десь на 80 відсотків наші спогади – реконструкція: як ми хотіли б, щоб було. Колись почав писати мій чоловік. Може, це він мене заразив. Може, вплинуло те, що наш декан постійно казав, що кожна людина повинна мати хобі. Але в’язання – це не те, чим би я хотіла займатися. Також у мене мама пише. Ніде не друкується, пише в шухляду вірші й оповідання. А ми, як були з братом маленькими, іноді розважалися тим, що змагалися, хто краще опише ту чи іншу подію. Студенти у мене пишуть. Група, у якої я була куратором, видавала на факультеті підпільну газету. Все те, що не друкувалося в офіційній газеті факультету «Шкілка», можна було почитати там.

Приємно читати якісну сучасну прозу з захоплюючим сюжетом, ще приємніше відкривати для себе щоразу нові і нові імена талановитих письменників.

Ми зустрілися з пані Галиною у Львові, в редакції «Високого Замку», де вона працює, але за день до того я побачила щойно надрукований роман пані Вдовиченко «Тамдевін» в руках однієї з працівниць арт-салону «Сливка» - я відчула, що сам час подає мені знак, з ким зараз слід зустрітися в першу чергу.

Звісно, ми могли поспілкуватися з пані Галиною і під час урочистої церемонії, яку влаштували на 10-річчя «Коронації слова», проте у рідному для письменника місті йому, певно, завжди затишніше, можна поставити багато-багато запитань, котрі за інших умов не встигаєш обміркувати…

Пані Галино, яке, на Ваш погляд, конкурс «Коронація слова» має значення для сучасного літературного процесу в Україні?

Думаю, конкурс «Коронація слова» за десять років свого існування переконливо продемонстрував, що участь у ньому – один з найкоротших шляхів виходу потенційної книжки до читача. Маю на увазі номінацію «романи». Достатньо кинути оком на імена переможців та лавреатів від 2000-го до 2010 року на сайті «Коронації», аби переконатися у тому, скільком цей конкурс дав квиток у літературний «вагон» і скільком допоміг підтвердити свій статус у літературному середовищі. Хоча розумію і тих, хто не приховує розчарування, бо не пройшов через сито вимог експертів та членів журі. Спрацьовує певною мірою момент везіння: пощастить чи не пощастить потрапити до рук добросовісного експерта чи експерта, який має прихильність до певного жанру. Хоча я не перебільшувала б цієї особливості. Адже бачила, як добросовісно працювало журі «по романах» на останньому, заключному етапі конкурсу. Входила до складу журі як минулорічний переможець.  «Коронація слова» має ще таку особливість: буде надруковано твір чи ні – вирішуватимуть видавці, тому перемогти – ще не означає отримати гарантії на публікацію свого твору. І навпаки – твір може пройти непоміченим, однак після завершення конкурсу видавець береться його друкувати з поміткою «Вибір видавців». Це нововведення діє третій рік і теж є аргументом на користь того, що цей конкурс та його внутрішні системи не є чимось застиглим, він розвивається, вдосконалюється.

У вересні 2010 року вийде новий роман української письменниці Люко Дашвар, яка, за даними ЗМІ, є письменницею, твори якої видаються в Україні найбільшими тиражами.

Четвертий роман Дашвар називається "Мати все". Всі події, описані в книзі, відбуваються в київській квартирі на Подолі, яка, за словами автора, "увібрала в себе і жахи, і неприємності, і радості".

Як розповіла Корреспондент.net Люко Дашвар, історія нової книги прийшла до неї багато років тому, коли вона на одеському пляжі "випадково опинилася поруч з дивною компанією: ситою колоритною одеситкою, її зануреним у власний світ сином років 20 і сільською дівчинкою-підлітком".

"Та, остання, між ними була чужою, зайвою. Вона й сама це відчувала, сиділа каменем, не сміла очі підняти, і я б уже пірнула в море замість того, щоб спостерігати за трійкою, але раптом колоритна одеська мама сказала дівчинці слова, які прибили мене до одного місця, змусили завмерти, вразити і ... не забути. Вже ніколи не забути", - розповіла письменниця.

Вона розповіла, що спочатку дивне спостереження вилилося в невелику розповідь. Потім у сценарій. І кожен раз історія доповнювалася новими сюжетними поворотами, "тому що життя підкидало все нові й нові факти, які доповнювали її логічний розвиток".

"Через півжиття я вирішила раз і назавжди покінчити з історією, яка мучила мене всі ці роки. І написала "Мати все". Щоб поставити в ній свою крапку. Звичайно, вона формальна і символічна, тому що будь-яка історія закінчується тільки тоді, коли всі її герої помирають. Або перестають бути ... героями ", - додала Дашвар.

Люко Дашвар (справжнє ім'я - Ірина Чернова) - автор таких романів, як "Село не люди", "Молоко з кров'ю", "Рай. Центр".

У 2007 році книга "Село не люди" отримала ІІ премію всеукраїнського літературного конкурсу Коронація слова. Другий роман, "Молоко з кров'ю", у 2008 також переміг у цьому конкурсі. Крім того, цей роман був названий кращою українською книгою за версією Бі-Бі-Сі. А третій, "Рай. Центр", виданий в 2009 році, отримав диплом "Вибір видавців".

Люко Дашвар є письменницею, книги якої найбільше читають в Україні - тираж її книг склав 110 000 примірників за три роки. На другому місці - Любко Дереш.

Нагадаємо також, що наприкінці цього літа будуть опубліковані книжки переможців всеукраїнського літературного конкурсу Коронація слова-2010 - романи Володимира Лиса "Століття Якова" і Дари Корній "Гонихмарник".

Оригінал статті читайте на сайті журналу Кореспондент

Українські митці об’єдналися у рух «Митці проти цензури» і провели акцію читання поезії в наручниках

«Мистецький дворик» - київський двір за готелем «Дніпро» і книгарнею «Наукова думка». У цьому місці громадська організація «Мистецька платформа» зазвичай проводить свої акції проти незаконної забудови в столиці. А 20 липня подвір'я стало місцем збору митців, котрі об'єдналися проти цензури.

У дворі змонтували декорацію у вигляді сходів, над якими до залізної балки прикували ланцюгом із замком старий телевізор. Гостей мистецько-протестного вечора зустрічали на вході до дворика музикою гурту «Топоркестра».

Вано Крюгер, Сергій Пантюк, брат Капранов та Андрій Кокотюха підграють музикантам «Топоркестра»

Після сьомої години ведучий вечора - регіональний менеджер «Останньої барикади» В'ячеслав Пономарьов - відкрив акцію:

Журналіст, прозаїк і драматург з Луцька Володимир Лис народився 1950 року в селі Згорани на Волині, працює в редакції газети, яка також називається «Волинь». Видав вісім книг, серед яких – шість романів («Айстри на зрубі», «Продавець долі», «І прибуде суддя», «Романа», «Маска», «Камінь посеред саду»), має перемоги в конкурсах і літературні премії. Знаний і як драматург: п’ять п’єс поставлено в різних театрах України. Минулого року став переможцем Першого Всеукраїнського конкурсу радіоп’єс (за п’єсу «Полювання на брата»). Довгий час був поза письменницькими організаціями. Але, як каже сам, «до АУП мене рекомендував Тарас Федюк, який тоді був її президентом, а до НСПУ вступив 2004 року – на знак протесту проти того, що тодішній режим виробляв зі Спілкою».

– Володимире Савовичу, цього року Ви отримали Гран-прі конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра». Як почуваєтеся після перемоги, які маєте творчі плани?

– Різні у мене почуття, оскільки я брав участь у трьох попередніх конкурсах – першому, другому і четвертому, – а це був восьмий конкурс Для мене було несподіваним те, що я отримав Гран-прі. Нині чомусь намітилося дивне намагання принизити цей конкурс. Та я опинився в компанії, як то кажуть, дуже цікавих людей, які вже ставали лауреатами й переможцями конкурсу. Це Василь Шкляр, Марія Матіос, Марина Гримич, Олександр Вільчинський, Олексій Шевченко… Тому було дивно читати в «Літературній Україні», що цей конкурс – «фанерникон» і так далі.

Володимир Лис – майстер виточеного слова. Він уважний до всього, зокрема до мови: дрібними мазками виписуючи образи, сюжети, уважно веде нас крізь лабіринт історії. До літератури він теж прискіпливо уважний. Про українську літературу, її сучасне та майбутнє Володимир Лис розмовляв з кореспондентом “ВЗ”.

– Літературу ви називаєте справою свого життя. Як формувалися як письменник?

– Як і більшість прозаїків, я колись писав вірші, навіть друкувався. Потім захопився драматургією - написав понад десяток п’єс і відчув, що на 50-60 сторінках драматургічного тексту мені тісно: тягне до опису почуттів героїв, до прози. Почав з повістей, потім перейшов на романи. Видавши дві книжки, як я кажу, “за тамтих совєтів”, десять років не друкувався, просто писав, чекаючи, що колись зміниться видавнича ситуація. Послав на “Коронацію слова” роман “Романа”, і з нього почав видавати написане. Чому я брав участь у “Коронації слова”, яку деякі “письмаки” лають? Тому, що там твори оцінюються під псевдонімами, дивляться лише текст. Переконався у цьому цього року, ставши членом журі.

Нещодавно вийшла друком доволі незвична для сучасної української літератури книжка: відома поетка, прозаїк і дослідниця народних звичаїв Марія Влад випустила твір під назвою «Святий Йосиф Обручник», у центрі якого — життя однієї з, на перший погляд, не найпомітніших дійових осіб Біблії — чоловіка Діви Марії, Святого Йосифа. Це й стало приводом для розмови про специфіку поєднання літератури та релігії...

— Пані Маріє, що надихнуло досі цілком світську письменницю на написання духовної книжки?

— Гадаю, все починалося ще з дитинства. Попри всю комуно-атеїстичну пропаганду, я досі пам’ятаю, яке сильне враження справляли на мене казання священика в нашому карпатському селі. А ще в дитинстві я кожного вечора просила, щоб мама перед сном розповідала якісь цікаві історії зі Святого Письма — вона, звісно, переповідала їх дуже своєрідно, і це робило їх ще цікавішими. І вже в дорослому житті мені траплялося все більше таких «сигналів». Та й вік дається взнаки — душа вже «наїлася» різних неповноцінних і шкідливих «харчів», захотілося справжнього. А вирішальним, напевно, став момент, коли один знайомий священик дав мені книжку, в якій було написано: «Святий Йосиф першим тримав на руках Бога». Ця фраза мене вразила, я раніше про це не думала — та й загалом Святий Йосиф був, очевидно, настільки скромний у житті, що і тепер про нього згадують нечасто, він ніби в тіні наших уявлень про Святу родину. Тож мені захотілося написати про нього літературний твір...

Два роки тому, коли на вже традиційній для киян сьомій «Країні Мрій»  уперше з’явилася літературна частина, раптом, незважаючи на сліпуче літнє сонце, пішов дощ. Кажуть, саме такий, «сліпий», дощ – на щастя. Сказати б, на щастя для шанувальників літератури й самих літераторів: адже попри всілякі примхи погоди, літературна «Країна Мрій» цього року відбулася вже втретє, потішивши відвідувачів абсолютно новими цікавинками – для душі і, як то кажуть, для шлунку.

Коли в Сергія Пантюка спитали, звідки взявся «Сліва-фест», він розповів, що на своє тридцятиліття просто вирішив зібрати всіх друзів та колег по творчості і «потусуватися». Так і з’явився фестиваль – спочатку в Чернівцях, а декілька років тому захід переїхав до Києва, змінивши назву на «Під знаком Водолія». 11-12 лютого Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні – для своїх «Сліва-фест» – відбувся учотирнадцяте, зібравши поетів, письменників, бардів, словом, друзів Пантюка з усіх куточків України.

Фестиваль, який проходив у приміщенні Спілки письменників, відкрився символічним розпиванням «ворожої крові» – ну дійсно, треба ж промочити горло перед дводенним поетично-пісенним марафоном! Отже, з відра «ворожої крові» причащався перед виступом кожен, хто виходив на сцену.

Один із улюбленців публіки - Євген Манженко-Сталкер

Акцент фестивалю традиційно був зроблений на поезії. Читали свої вірші Володимир Цибулько, Анатолій Дністровий, Іван Андрусяк, Каріна Тумаєва, Тарас Малкович, Арсеній Капеліст та багато-багато інших молодих і не дуже, відомих та не зовсім, поетів. Паузи між поетичними виступами заповнювали майстри співаного слова, тобто барди (серед яких найбільший фурор – принаймні першого дня – спричинив кіровоградський гість Євген Манженко-Сталкер), а драйву дійству додавали спеціально запрошені гурти – «Вперше чую», «Артіш», «Рутенія», «Телері» та інші.

Родзинкою цьогорічного фестивалю, безумовно, став «сліва-слем» – поетичне змагання між «молодняком» та «мастодонтами» сучукрліту. Захід такого штибу відбувався на фестивалі, та, певно, й за всю історію українського слем-руху, вперше. Брати Капранови, Роман Скиба, Олена Степаненко, Іван Андрусяк, Борис Гуменюк, Андрій Коваленко і Сергій Пантюк змагалися в майстерності читати вірші з Павлом Коробчуком, Сергієм Прилуцьким, Артемом Полежакою та іншими.

Слідкував за дотриманням регламенту поет Вано Крюгер, він же оголосив команду-тріумфатора: в напруженому бою перемогла команда «молодих» на чолі з Полежакою, виступ якого зірвав бурхливі овації.

Не обійшовся фест без «офіційної частини» – тобто вручення відзнак «молодим і перспективним». Відбирались автори за принципом «найпопулярніші та найбільш коментовані» на сайті «Інша література». Дипломи отримали Арсеній Капеліст, Євгенія Чугуй, Сашко Гриб, літературна формація та «Чотиричленний робітничо-селянський літературно-екстремістський Союз творчої молоді «Плита» ім. Зої Космодем’янської та Валі Котика».

Сергій Пантюк та Іван Андрусяк

Сповнені нових вражень та позитивних емоцій, учасники фестивалю розходились не раніше десятої вечора, обіцяючи одне одному обов’язково зустрітися на наступному – майже ювілейному! – «Сліва-фесті».

Корона із справжнього золота і премія у 20 тисяч гривень – ось винагорода за кращий кіносценарій на конкурсі «Коронація слова». Цьогоріч вона дісталася чернівецькій журналістці Юлії Боднарюк. Із перемогою її привітав легендарний польський режисер Кшиштоф Зануссі.

- Як до мене підійшов сам Кшиштоф Зануссі, була просто шокована, - каже Юлія. – Адже я є великою кіноманкою і уявити не могла, що така зустріч може коли-небудь статися. На радощах міцно обійняла його, та й режисер не розгубився – наш чоловік. Стільки емоцій! Коли з мене впала корона, він хвацько зловив її у повітрі і повернув на місце.

Про нагороду у номінації "Гранд Коронація. Кіносценарії" Юлія Боднарюк дізналася уже на сцені:

- Чесно кажучи, звістка про перемогу стала для мене несподіванкою. Ще минулого літа мені зателефонували із Києва і розповіли, що переможці минулих років мають право подати ще один конкурсний твір на ювілейну, десяту «Коронацію слова». На той час особливих ідей не було, однак потім вирішила написати про те, що зараз найбільше турбує – про школу і пологовий будинок (у мене троє дітей). Так і народився кіносценарій «Атестація». Надіслала його на «Коронацію» і забула. Аж тут дзвінок: «Запрошуємо на церемонію нагородження». І сказали про це так, ніби я мала бути там просто гостем. Потім у спільній бесіді організатори дуже тішилися, що зберегли інтригу до кінця.

Однозначним трендом, здається, стане історичний роман. Недаремно першу премію серед романів отримав текст "Із сьомого дна" про останні дні життя Богдана Хмельницького - його авторка Ярослава Бакалець зізналася, що надихнулася романом Ліни Костенко "Берестечко".

У четвер, 10 червня, вкотре роздали нагороди Всеукраїнського конкурсу "Коронація слова". У конкурсі взяли участь рукописи романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики з усієї України.

Уже 10 років поспіль конкурс дає літераторам грошей. Гроші, до речі, непогані: 20 тисяч гривень за найкращий роман, 15 тисяч за кіносценарій, 10 тисяч за п'єсу і 8 тисяч за лірику.

Крім того, цього року 150 лауреатам конкурсів попередніх років дали другий шанс щось виграти - серед них влаштували окремий конкурс "Гранд коронація" в номінаціях "Роман" (30 тисяч гривень), "Кіносценарій" (20 тисяч) і "П'єси" (обіцянка поставити п'єсу на котрійсь із київських театральних сцен).

КИЇВ, 3  червня. /Віктор Чухліб - УКРІНФОРМ/. Один з найвідоміших в Україні літературних конкурсів "Коронація  слова" у ці дні відзначає свій ювілей - 10 років від дня заснування.

Наступного четверга, 10 червня, будуть названі переможці і лауреати цього престижного літературного змагання, в якому може взяти участь будь-яка людина, наділена літературним хистом. Про це на сьогоднішнішній прес-конференції, що відбулась в УКРІНФОРМі, розповів засновник конкурсу, віце-президент компанії "Kraft Foods" (торговельна марка "Корона") Юрій Логуш, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу.

За словами Юрія Логуша, метою конкурсу "Коронація слова" є підтримка молодих паростків української літератури. Конкурс складається з чотирьох номінацій - романи, кіносценарії, п'єси та поезія, які сприяють відкриттю нових імен в українській літературі, наповнюючи книжковий ринок конкурентоспроможними вітчизняними творами, а театр і кіно - якісними виставами та фільмами, зазначив меценат. Преміальний фонд конкурсу становить 120 тисяч гривень. "Конкурс здобув статус всеукраїнського. Він створює нову хвилю української літератури - яскраву, різножанрову, яка є дзеркалом для сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь", - наголосив Юрій  Логуш.

Голова правління міжнародного благодійного фонду "Мистецька скабниця", головний ідеолог конкурсу "Коронація слова" Тетяна Логуш підкреслила, що за десять років існування нагородами конкурсу було відзначено понад 150 письменників, їхні імена стали відомими далеко за межами України. Серед них -  Ірен Роздобудько, Василь Шкляр, Павло Вольвач, Лариса Денисенко, Андрій Кокотюха, Марія Матіос, Володимир Лис, Ганна Багряна, Михайло Бриних, Наталка та Олександр Шевченки та багато інших. "Родзинкою" нинішнього ювілейного конкурсу, повідомила Тетяна Логуш, стане вручення Гран-прі конкурсу у вигляді золотої корони-вінця за кращий твір, незалежно від номінації, переможцеві серед переможців попередніх дев'яти конкурсів. "У нашої літератури є величезний потенціал, є люди, які пишуть, є люди, які читають. Це справді надихає нас як організаторів на нові здобутки", - наголосила вона.

Народний артист України, композитор-пісняр Анатолій Матвійчук, який очолював журі в номінації "Пісенна лірика про кохання" зазначив, що Україна заслуговує на те, щоб про її літературу знали в усьому світі. Твори, які надійшли на конкурс, зауважив він, уособлюють дух часу, відданість пісенним традиціям українського народу, для якого пісня є  своєрідною поетичною душею. З часом вони стануть пісенними шлягерами, зазначив композитор. "Це унікальне явище, коли транснаціональна компанія, якою є "Kraft Foods", підримувала б національного виробника", - наголосив А.Матвійчук.

На прес-конференції були представлені статуетки для нагородження переможців конкурсу у названих номінаціях. Крім того, переможці та лауреати отримають матеріальну винагороду в розмірі від 8 до 20 тисяч гривень залежно від номінації.

Оригінал статті читайте на сайті Укрінформ

Читайте анонс ювілейної церемонії нагородження лауреатів та дипломантів "Коронація слова" в журналі "Український тиждень".

16 травня у Дніпропетровську відбудеться прем’єра за виставою Олександра Гавроша.

У 2007 році закарпатський письменник Олександр Гаврош дебютував як драматург і відразу став переможцем конкурсу «Коронація слова». Його п’єса «Ромео і Жасмин» посіла друге місце. Драма про людей і тварин сподобалася літераторам. За три роки її надрукували в репертуарному збірнику «Коронації слова», в журналах "Дніпро" та «Київська Русь».

У березні 2010 року її поставив Київський народний студентський театр «Вавилон» при Національному педагогічному університеті імені Драгоманова.

А в неділю, 16 травня, о 18.00 відбудеться прем’єра «Ромео і Жасмин» на сцені Дніпропетровського академічного українського театру імені Шевченка. Головний режисер театру Анатолій Концедайло, який ставить спектакль, називає п’єсу «трансцедентною та амбівалентною, в якій начебто у простій формі говориться про складні речі».

Драмою Олександра Гавроша також зацікавилися в театрах юного глядача у Львові та Одесі. В Закарпатському ляльковому театрі триває робота над іншою його п’єсою «Цирк Івана Сили».

З нагоди дніпропетровської прем’єри завтра, 12 травня,  о 15.30 у Києві у приміщенні «Укрінформу» (вул.Богдана Хмельницького, 8/16) відбудеться прес-конференція, яку організовує «Коронація слова». Йтиметься також про інші нові здобутки цього всеукраїнського конкурсу.

А у вівторок, 18 травня, виставу «Ромео і Жасмин» також можна буде побачити в столичному Національному музеї літератури в постановці народного студентського театру «Вавилон». Орієнтовний час показу – 15.00

Оригінал публікації знаходиться на сайті "Мукачево.нет"

В цьому подкасті Денис – журналіст Молодого Радіо та Максим Кідрук – мандрівник та письменник пробують розібратися в причинах бідності в України, Бразилії, Мексиці та Китаї. Вони пригадують давньоіндійські мудрості та філософствують про «Бідну Азію». Вони шукають відповідь на питання чому рок групи Швейцарії та Фінляндії окупують перші місця в Європейських чартах. Максим відповідає на питання чи може він творити голодним та розказує про своє татуювання на правій руці. Все це та багато чого іншого в нашому подкасті…

Денис: 0 – 0.28 Сьогодні ми записуємо програму про бідність. Маємо у студії гостя студії – гостя молодого радіо. Це Максим Кідрук – письменник, мандрівник… і зараз він представиться сам, якщо ви ще не знаєте Максима та його книгу «Мексиканські хроніки»

Максим: 0.28 – 1.17 Привіт усім. Мене звати Максим Кідрук. Я мабуть, нове ім’я в літературі. Минулого року я виграв другу премію на конкурсі «Коронація слова» зі своїм першим дебютним романом «Мексиканські хронічки». Цей роман був написаний на основі реальної подорожі, яка здійснилася влітку минулого року. Тоді я рвонув на інший континент за 20 000 км від рідної домівки і пішки, автобусом або автостопом пройшов Мексиканські сполучені штати із Заходу на Схід від Тихого аж до Атлантичного океану. І таким чином назбирав достатньо матеріалу, щоб викласти у мандрівній книзі про Мексику.

Літературний фестиваль «Коронація слова» продовжує мандрувати країною. У ці передноворічні дні письменники Роман Жахів, Маріанна Малина (дипломант 2008 та 2009 років) та Сергій Пантюк (отримав диплом «Вибір видавців» цього року) завітали до Коломиї в рамках турне за маршрутом «Чернівці-Коломия-Івано-Франківськ». В нашому місті вечір було зорганізовано за сприяння Тараса Григорчука, редактора газети «Коломийська правда», журналістки обласного радіо Ольги Котюк та Михайла Арсака, директора музею історії міста Коломиї.

У приміщенні музею зібралися творчі люди краю, журналісти та просто небайдужі до мистецтва городяни, щоб поспілкуватися з українськими письменниками нового часу. Сергій Пантюк, керівник проекту «Інша література», у своєму виступі наголосив на тому, що сучасна українська література ступила на складний шлях підйому. Попри всі негаразди, українці дедалі більше читають. Чи не від того, що книжкою хочуть відгородити себе від неприємної реальності, яка холодними вечорами прокрадається у наші домівки?

Духовний твір «Святий Йосиф Обручник», написаний греко-католичкою п. Марією Влад відзначили на конкурсі «Коронація слова» у номінації «Вибір видавців». Це перший греко-католицький твір за всю дев’ятилітню історію конкурсу, який так високо оцінили. Як зазначає авторка, під час написання твору вона дуже хвилювалася, оскільки використовувала візіонеріську літературу, з якою слід буди дуже обережним. «Сумно мені зараз, бо я коли я сім років писала, я була в неймовірному оточені: із страхом Божим, із ласкою Божою; то радісна, то зажурена, бо журилася яке я маю право про це писати. Я постійно була з Матір’ю Божою, з Святим Йосифом, з Ісусом Христом, маленьким, потім більшим, а коли це все закінчилося, я стала сиротиною. Вони і досі в мене є, але вже не живу в тому оточені, це для мене дуже важко, як письменника. Високу нагороду номінантці вручив настоятель Студійського Уставу у Києві о. Олександр Приліп. «Святий Йосиф Обручник – це приклад для наслідування. Саме він зміг чинити волю Божу і стати Обручником Пресвятої Родини. Дуже дякую п. Маріє, за цей високо духовний твір» – зазначив він.

Оригінал статті читайте на сайті газети Собор

18 липня 2009 р. в Центральній бібліотеці імені М. Кропивницького м. Миколаєва, а також у книгарні «ЕМПІК» відбулась творча зустріч із відомою українською письменницею, володарем першої премії Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс «Коронація слова — 2009» за роман «Замок Гербуртів» («Тамдевін») Галиною ВДОВИЧЕНКО.

Про сучасну українську літературу і прозу зокрема сказано й написано досить багато: від консервативних звинувачень, що вона не може називатись справжньою літературою, до цілковитих захоплень новітніми віяннями. «Зараз літературою займаються всі, кому не лінь», – почула я одного разу. Справді, доля істини в цьому є. І не в тім тут річ, що в нашу літературу нарешті може прийти кожен, хто вміє писати і має власний погляд на речі, а в тому, що серед таких «нелінивих» іноді важко розгледіти справжні таланти. Саме так сталося б із новою, але вже доволі відомою українською письменницею Галиною Вдовиченко, якби не її наполегливість і віра в те, що випадковостей у житті не буває…