Взагалі-то, Ірен Роздобудько обіцяла читачам і критикам серйозний та масштабний роман про мистецтво. Але то справа довга й відповідальна. А поки що, аби читачі та критики не нудьгували, письменниця випустила стислий і гостросюжетний чи то детектив, чи то трилер. А десь і мелодраму. На дуже актуальному матеріалі – торгівля людьми.

Семирічний хлопчик Міка, занедбаний син актриси-невротички, яка звинувачує саме його у своїй нещасливій акторській та жіночій долі, знаходить єдину розраду у… відриванні крилець і ніжок у бабок та метеликів. Це було двадцять років тому. А у теперішньому часі – молода і благополучна, проте зневірена й дезорієнтована у житті дівчина Марта заходить до крамниці ексклюзивного одягу. Ексклюзивний одяг – то є символ. Інакшого, справжнього життя, яке варто бодай приміряти, навіть якщо однаково нема грошей. І знайти у кишені сукні маленький, бузкового кольору, з крихітними кніпочками… вгадали? Саме так, мобільний телефон. З нього і почнеться.

Останні кілька років Ірен Роздобудько багато й плідно працює для кіно, пише сценарії (як за власними творами, так і оригінальні) і навіть викладає сценарну майстерність в інституті ім.Карпенка-Карого, — і все це дається взнаки. Жанр, у якому написані більшість її нових творів, тепер чомусь не називають на ім’я, але ще кілька десятків років тому він був дуже популярний, особливо на сторінках літературних журналів, і мав цілком конкретну назву: кіноповість. За кіноповістю можна одразу писати сценарій, нічого не змінюючи ані в сюжеті, ані в послідовності епізодів, вибудованій з кінематографічною точністю. Працюючи в кіно, Роздобудько остаточно позбулася вади її ранніх творів – незбалансованості між багатообіцяючим розлогим романним зачином та передчасним зібганим фіналом. Тепер структура бездоганна, ритм метрономно-чіткий, відірватися неможливо. Як у кіно.

За стилістикою «Перейти темряву» – досить-таки неприємне, чорнушне кіно. Починаючи від натуралістичної макрозйомки розчленування нещасних комах – і далі, за аналогією, економно натякнутих промовистими деталями кадрів подібних експериментів на людях. Фаулзівський «Колекціонер» хитро підморгує просунутим читачам, а менш просунутих воно вражає і так. Втім, на противагу будуть і вишукані інтер’єри, і дизайнерські речі, і романтичне кохання…